Наш проєкт із назвою «Розвитку громад – наш максимальний інформаційний репост», насправді, репостом був тільки у назві. Бо ми не перепубліковували чиїсь повідомлення – а шукали і знаходили такі способи, коли робота журналістів допомагала одним людям знаходити відповіді на важливі для них питання, а іншим – знаходити рішення проблем, які вони роками не могли вирішити самостійно. І все це – завдяки роботі журналістів і, звісно, редакції «Вперед». Охоче ділимося рецептом того, як редакції бути цінною для своєї громади.
За всі роки, відколи журналісти і поліграфісти нашого сільського району своїм об’єднанням створили універсальний, як для місцевого рівня, колектив, довелось пройти через багато труднощів. Проте на цьому шляху, шукаючи розв’язки для подолання проблем, ми не загубили рідне для кількох поколінь наших земляків друковане видання – газету «Вперед».
Це тому, що саме газета була і залишається надалі центральною метою в діяльності колективу ПП «Видавництво газети «Вперед». Чому так і як вдається поєднувати традиційний для місцевих громад друкований ЗМІ з блискавичним поширенням цифрових технологій в інформаційній сфері і комунікацій?
Реалізуючи проєкт «Розвитку громад – наш максимальний інформаційний репост», окрім вирішення завдань по темах, ми досліджували і шукали відповіді на предмет життєвої стійкості своєї 93-річної газети «Вперед» в непростий, неочікуваний час випробувань війною.
Випробування на авторитетність
Проблему, якою варто зайнятись журналістам, знайти неважко, бо їх (проблем) сьогодні багато.
Для свого проєкту ми взяли широку тему – щодо розвитку громад через пожвавлення ринку праці в умовах воєнного стану. Та коли відшліфували свої завдання разом з координаторами від УАМБ – Олексієм Погореловим, Ольгою Сергієнко і Катериною Костак (їхня допомога у міркуваннях – безцінна), то вималювались чіткі орієнтири.
Дійсно, все просто: допомогти знайти одного і пошукачу роботи, і підприємцю, котрий шукає працівника з потрібним фахом. А для цього організувати дохідливі роз’яснення населенню, у тому числі і що офіційна праця є джерелом особистих і суспільних благ (бо це фундамент майбутньої пенсії і сьогоднішній бюджет громади). Ну і, звісно, стати майданчиком для комунікації між бізнесом і владою.
Коли в проєктній пропозиції все стало на свої місця і на превелику радість редколегії було прийнято рішення донором про надання гранту на реалізацію проєкту, стало зрозумілим, що з цього моменту починаються випробування на авторитетність нашого видання і нас самих, як журналістів, адже у партнери ми покликали офіційних представників державних органів, які в умовах воєнного стану діють за певними правилами. Чи комфортно їм буде співпрацювати з нами в умовах гласності? Чи зважаться діяти відкрито?
На всі ці запитання ми отримали відповідь на першій зустрічі «за круглим столом» в редакції. Спеціально наголошу: при 100-відсотковій явці запрошених посадових осіб і спеціалістів – з Баштанської філії Миколаївського обласного Центру зайнятості населення; Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці; Новобузької ДПІ ГУ у Миколаївській області; сервісного центру №10 ГУ ПФУ у Миколаївській області; відділу з питань інвестиційних проєктів та соціально-економічного розвитку Новобузької міської ради.
Як виявилось, у цих служб була явна першочергова потреба донести до громадян чимало корисної інформації, достукатись до лідерів громад і бізнесу, запропонувати співпрацю з державою. Тож, фактично, у нас із партнерами була одна мета – активізувати ринок праці і спрямувати його в цивілізоване русло.
По завершенню зустрічі в свої блокноти журналісти занотували конкретні факти, адреси досвіду, невирішених проблем – й відразу взялись писати матеріали.
Надалі в рамках проєкту ми зібрали на зустріч представників міської ради та бізнесу і провели на виїзді ще два подібних обговорення – у сільськогосподарському підприємстві «Вікторія» та на крупному переробному підприємстві «Люкс Ойл».
Спільно зі службою зайнятості населення провели для вимушених переселенців презентацію вільних робочих місць по всій Україні, де є житло, умови для харчування, достойні заробітки.
Важливі моменти із усіх зустрічей фіксували і висвітлювали в газеті та на своїй цифровій платформі. Таким чином корисна інформація передавалась значно ширшій аудиторії.
Відчувати, наскільки ми, журналісти, виявились потрібними, – це справді дає натхнення діяти сміливіше.
«Безнадійні» вакансії? Заперечуємо!
Наш проєкт за задумом мав посилити цифрову платформу друкованого видання. І це справді сталося. Можливо, не в такій мірі, як від нас очікували, але є початок і є бажання розвиватися.
Допомагаючи героям наших публікацій шукати вирішення їхніх проблем, ми шукали нові форми роботи – спілкування, способи подачі матеріалів у друкованому виданні і в соцмережі, вчилися ефективно анонсувати газетні публікації на своїй сторінці у Фейсбуці та в режимі онлайн спостерігали, як це додає нам популярності.
Найбільш показовими для нас були пошуки претендентів на безнадійні вакансії. Наприклад, в дефіциті опинились хіміки.
Як тільки пішли перші публікації з теми працевлаштування, в редакцію зателефонувала начальник лабораторії Новобузької дільниці регіонального офісу водних ресурсів Миколаївської області Світлана Логінова і несміливо сказала: «Може й справді допоможете нам знайти дефіцитні кадри, якщо напишете в газеті…».
– А що? – ми відповіли. – Давайте спробуємо!
Скрупульозно підготували лаконічну й чітку замітку в газеті. Вирішили «вкинути» її і у Фейсбук. Це було схоже на маленький інформаційний похід… у людські маси. А шукали не кого-небудь, а двох спеціалістів із вищою освітою на посади інженерів – хіміка і бактеріолога.
Результат? Уже через кілька днів з лабораторії зателефонували і ми почули бадьорий голос:
– Знайшовся інженер-хімік! А ми більше року не могли знайти! Уже працює!
Тим часом ми сподівались на успішний результат пошуку вчителя-предметника (хіміка!) для укомплектування вакансії у Вільнозапорізькому ліцеї. Сподівання не були марними. У вересні директор закладу Лариса Дудюк із задоволенням повідомила:
– Нарешті! Вчитель хімії і фізики вже веде уроки. Дякуємо!
В цей момент пригадалось, як керівниця просила написати, що приїжджому вчителеві у селі нададуть для проживання модульний будиночок, а Вільнозапорізький сільський голова Олександр Латій слідом зателефонував до редакції і стривожено запитав:
– Який модульний будиночок? Для вчителя? Ви хоч бачили, що це за тимчасове житло? Знайдемо вчителю краще місце для проживання!
Але цей докір згадувався тепер з приємністю.
Якісний опис і гарне його донесення до громади – ось дві складові того, завдяки чому ми допомагаємо громаді вирішувати непрості проблеми.
А коли прийшов час звітувати про результати активностей за нашим проєктом, вирішили звірити свої цифри про працевлаштування із звітністю Центру зайнятості населення.
– Це буде інтерв’ю в газеті?- запитала відразу начальник Новобузького відділу Тетяна Бабич.
Не хотілось її розчаровувати – і ми їй сказали «Так!». І не пожалкували.
А 7 вересня на першій сторінці було опубліковане інтерв’ю із заголовком «Укомплектування заявлених вакансій на 100 відсотків – це реально».
Звичайно, ми дякували партнерам за співпрацю, а вони нам – за допомогу і спільний позитивний результат.
Будувати місток між громадою і владою – справа не з легких
Щоб закінчити думку про загальні результати реалізованого проєкту, варто назвати основні цифрові дані, як-от:
– своєю діяльністю журналісти посприяли, аби вісім осіб отримали державні ваучери для перенавчання та працевлаштувались за новою професією;
– офіційно працевлаштували на вільні робочі місця понад 60 осіб;
– до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану залучили понад 100 громадян;
– більше 30 – уклали договори на громадські роботи.
За оцінкою місцевих спеціалістів – це хороший результат.
Але що давалось найважче? Що не зроблено нами до кінця?
Редколегія ставила перед собою завдання, яке для себе записала так: «Час вимагає спільних дій влади, бізнесу, громади». І під час зустрічей, і під час індивідуальних інтерв’ю усі погоджувалися із тим, що необхідно бізнесу створити осередок – раду чи інше формування, щоб через нього був постійний зв’язок з органами місцевого самоврядування.
Погоджувались з цим усі, але відразу додавали фразу: «…після закінчення війни, зараз не на часі…». Хоча громадськість переважно має іншу думку і каже, що «якраз на часі».
Проблему у громаді багато, і більшість має вирішуватися зараз, а не «після війни». Тож ми будемо досліджувати, розслідувати, створювати у своєму ЗМІ умови для комунікації і допомагати громаді й надалі вирішувати важливі для людей питання, справлятись із своїми проблемами.
Підтвердженням цього були різкі дискусії у соцмережах стосовно комфортності проживання, наприклад, – відсутність облаштованої громадської вбиральні в центрі міста, розбіжності в оцінках дій влади щодо прокладання пішохідних доріжок у час війни і освітлення міських вулиць, приведення до порядку території сміттєзвалища і багато чого іншого.
За час проєкту в цих питаннях ми зробили тільки початкові кроки. Але ми їх все-таки зробили. Будемо досліджувати, розслідувати, створювати у своєму ЗМІ умови для комунікації і допомагати громаді й надалі вирішувати важливі для людей питання, справлятись із своїми проблемами.
Безсумнівно, наш мікропроєкт «Розвитку громад Новобужжя – наш максимальний інформаційний репост» здійснити було б майже неможливо, якби не грант зарубіжних донорів і солідарна підтримка УАМБ. Це через те, що війна відрізала від місцевих друкованих ЗМІ майже усі джерела доходів. Неспроста на Миколаївщині припинили діяльність більшість редакцій. Наша – вижила, бо скористалась можливостями, яку дає міжнародна підтримка. Це чесна самооцінка.
АВТОРИ:
Євгеній ЛОГІНОВ, директор, керівник редколегії газети «Вперед», Людмила ЗУБОВА-КУЛЬЧИЦЬКА, журналіст, керівник проєкту «Розвитку громад Новобужжя – наш максимальний інформаційний репост» та Олексій Погорелов, президент УАМБ
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Української Асоціації Медіа Бізнесу і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.