Попри руйнування, близькість кордону та війну, яка триває, місцеве видання допомагає мешканцям своєї громади знаходити і сили, і ресурси для відновлення. Дуже багато цінних відкриттів в цій темі зробила редакція. Наполегливо радимо не лише вивчити їхній досвід, але й повторити у інших громадах
Перед тим, як поділитися досвідом того, як наша редакція допомогла у відновленні зруйнованого житла мешканців нашої громади, хочу коротко описати загальну ситуацію для нас і для мешканців, яка склалася на Тростянеччині.
Ми пережили місяць окупації (березень 2022 р.), потім рік (2022) були у зоні бойових дій. 2023-й умовно спокійний – адже кордон рф за 30 кілометрів. Іноді пострілюють. Іноді літають шахеди, літаки, ракети. Але це вже не лякає. За останній рік відновлена одна з найбільших в Україні шоколадна фабрика «Монделіс Україна», відновлюється обстріляна в період окупації лікарня, більшість шкіл в онлайн, але сховища будуються і наступного навчального року діти вже навчаються очно. Багато планується відновити об`єктів у 2024 році – в рамках урядового пілотного експериментального проєкту з комплексного відновлення шести малих українських міст, в тому числі і Тростянця. Та й життя потроху повертається на нашу землю: за даними місцевої влади з 7 тисяч людей, які «зеленими коридорами» виїхали з окупованого Тростянця, 5,3 тисячі вже повернулися додому.
У редакції «Новин Тростянеччини Тиждень» до початку великої війни нас працювало шестеро. В час російської окупації– з 24.02.22 по 26.03.22 – газета не виходила, працював лише акаунт в фейсбук. В квітні запрацював сайт, в травні поновили випуск газети. Після початку війни одна працівниця вийшла на пенсію. Під час окупації її сина убили з кулемета з російського танка – хлопець їхав дорогою на велосипеді, віз додому з роботи хліб. Ще одна працівниця перейшла на роботу в місцеву лікарню, працює психологом, допомагає пораненими бійцями ЗСУ з реабілітацією. Одночасно співпрацює з редакцією газети. Ще одного нашого працівника, який обслуговував сайт – призвали до лав ЗСУ, зараз він воює на фронті. То ж нас залишилось троє – редактор, кореспондент і бухгалтер. Справляємося. Друкуємось у Вінниці. Газета виходить, сайт працює.
Наші фінанси – це передплата, але через саботаж газет поштою в цьому році передплатний тираж різко впав. Друге джерело – це роздрібний продаж газет. Продаємо десь до пів тисячі примірників на тиждень. Третє джерело доходів – участь у грантових програмах. Тут як пощастить. Реклами небагато, але є. Економимо на всьому. Головні видатки – друк газети, експедиція пошти. Коштів на друк газети, їх доставку поштою вистачає на рік. Тому навіть коли немає на зарплату, чи потрібно почекати – всі це розуміють. Головне – підготувати і випустити газету, дати її передплатнику, розмістити інформацію на сайті і акаунтах.
А ще ми відмовились від офісу – перш за все, тому що війна, і тому що ми знаємо, як шукали росіяни під час окупації редакції, журналістів. Тож зараз в день випуску газети ми збираємось на квартирі редактора. Випустили газету, обговорили план наступного номера – і працюємо кожен у себе вдома. Домовились, що до кінця війни буде саме так.
А тепер повернуся до проблеми, до вирішення якої ми долучилися.
Що саме було найгострішою проблемою в громаді
Жителі Тростянецької громади Сумської області з першого дня повномасштабної війни росії проти України відчули на собі страждання і втрати не тільки від активних воєнних дій, які в той час відбувалися на території Сумщини, а й від ворожої окупації, під якою перебували понад місяць (24.02.22 – 26.03.22). Росіяни вбили 53 мирних жителів громади, зруйнували значну частину виробництв однієї з найпотужніших в країні шоколадної фабрики, розбили та розграбували біля півтори сотні магазинів та кіоскових торгових точок, спалили дві пам`ятки архітектури національного значення, зрівняли з землею автовокзал і майже повністю зруйнували залізничну станцію. Великих руйнувань зазнало житло мирних людей – за період окупації були повністю або частково зруйновані 1322 приватних житлових будинків та квартир в багатоповерхівках – загалом було пошкоджено понад 100 тисяч кв.м. житлової площі.
Тому ми вирішили використати свої знання та вміння працювати з інформацією, щоб допомоги родинам, чиє житло пошкодила війна. Насамперед, зібрати та подати максимум інформації про можливості у отриманні фінансової та матеріальної допомоги від держави, місцевої влади, гуманітарних і благодійних фондів. Адже постраждалих багато, а джерел отримання достовірної інформації – лише сайт міської ради. У багатьох людей не було телефонів – їх повідбирали окупанти. А у кого гаджети були, часто був відсутній інтернет. Тому далеко не всі люди могли отримати потрібну для них інформацію про те, хто і чим може їм допомогти у відновленні пошкодженого житла.
По-друге, маючи такі масштаби пошкодженого житла, ми вирішили розповісти всій читацькій авдиторії про військові злочини російської армії, яка у Тростянці вела бойові дії проти цивільних об`єктів, що, по суті, є порушенням законів і звичаїв війни.
А по-третє, ми мали на меті показати, що коли активні бойові дії і окупація відійшли з території громади – в ній почалося відновлення зруйнованого, в т.ч. і житлових будинків. І що люди почали повертатися до своїх домівок.
Що саме зробила редакція, чим допомогла
Головним результатом ми вважаємо те, що змогли зібрати інформацію про можливості з відновлення житла, зруйнованого війною, з максимальної кількості джерел. І що до цього долучилися люди, чиє житло постраждало в результаті обстрілів і бомбардувань. Вони розповідали історії їхніх трагедій, і ділилися досвідом, як їм вдавалося в цих непростих умовах відновлювати пошкоджені будинки. А ще волонтери розповіли, як допомагали потерпілим розбирати руїни та відновлювати ушкоджені частини будівель. Представники благодійних фондів пояснили, як саме надавали і надають фінансову підтримку людям. Представники владних структур, насамперед місцевого самоврядування, пояснили, як здійснюється координація процесу матеріальної та фінансової допомоги постраждалим родинам.
Головним результатом ми вважаємо те, що змогли зібрати інформацію про можливості з відновлення житла, зруйнованого війною, з максимальної кількості джерел. І що до цього долучилися люди, чиє житло постраждало в результаті обстрілів і бомбардувань
Найбільш цінним ми вважаємо те, що створили можливість дізнатися історії з реального життя людей, які потрапили в біду і чиє житло після обстрілів чи бомбардувань зазнало часткового, значного чи повного руйнування. Ми розповідали найбільш трагічні історії знищення людських домівок – спалена п`ятиповерхівка, в якій мешканців тримали як заручників; приліт снаряду в під`їзд будинку, який убив трьох людей; вісім (!) прильотів у одне приватне домогосподарство, де відразу три людини було вбито. Від таких статей мурашки по шкірі, але це також частина життя громади, і про це треба знати. Більшість матеріалів все ж не про злочини російської армії, а про успішні історії відбудови будинків, конкретні приклади того, як люди самостійно, а також із допомогою зі сторони проходили весь процес відновлення – від документування нанесеної війною шкоди до результатів виконаної роботи.
В газетних та матеріалах, розміщених на інтернет-ресурсах, підготовлених в рамках проекту, були описані 16 історій наслідків обстрілів і руйнувань житлових будинків, 3 історії повного відновлення житла, 78 історій часткового відновлення та 4 історії отримання фінансового відшкодування за зруйноване житло, що не підлягає відновленню. В кожній з цих історій – пережиті трагедії, отримання допомоги від держави, благодійних фондів чи волонтерів, а також досвід відновлення зруйнованого житла. Вся ця інформація важлива як для людей, хто на собі все це пережив, так і для тих, хто дізнався про неї з медіа. Все це – наше життя, реалії громади, яка пережила ворожу окупацію, продовжує жити в умовах військового стану і оговтується від втрат.
Як ми виходили на результат
Працюючи у межах гранту, ми мали чіткий план того, як інформаційно допомогти людям у відновленні пошкодженого чи зруйнованого житла. Планувалося підготувати 20 матеріалів в друкованому медіа та 20 матеріалів в соціальних мережах. За період реалізації проєкту було надруковано 22 газетних матеріали. Ще 27 матеріал було розміщено в соціальних мережах: на сайті газети «Новини Тростянеччини Тиждень», в нашому акаунті у мережі Фейсбук, а також на інтернет-ресурсах партнерів, насамперед в Укрнеті в розділі «Сумські новини». Все це у сукупності дозволило охопити максимальну кількість мешканців та інших зацікавлених.
Важливим результатом стало накопичення бази джерел інформації: контакти 220 голів вуличних комітетів приватного житлового сектору та будинкових комітетів, де мали місце обстріли і руйнування житлових будинків чи багатоквартирних будинків. Співпраця з ними дозволила сформувати повуличну географію найбільш постраждалого житла. Через запити до Тростянецької міської ради вдалося отримати дані про 86 власників найбільш зруйнованого житла. Крім того, в процесі роботи цю базу джерел було поповнено контактами з самої влади – міської ради, Сумської обласної і Охтирської районної військових адміністрацій, а також з Верховної Ради України, коли депутати, обрані від Сумщини, активно долучалися до коментування чи то прийнятих ними ж рішень з «єВідновлення», чи стосовно конкретних ситуацій на місцях.
Окрім надання інформаційної допомоги жителям Тростянецької громади Сумської області безпосередньо журналістами газети, вирішенню завдання поінформованості людей сприяла і співпраця з нашими партнерами, насамперед з представниками місцевої самоорганізації населення – це голови вуличних і будинкових комітетів. Саме через них ми виходили на жителів Тростянецької громади, чиє житло постраждало чи було повністю зруйноване війною. З вуличкомами ми проводили опитування, через них ми виходили на людей, чиє житло найбільше постраждало від наслідків війни на конкретно взятій вулиці чи багатоквартирному будинку.
Діловими партнерами стали і органи місцевого самоврядування – так, завдяки меру Тростянця ми отримали необхідну інформацію про людей, чиє житло постраждало в результаті бойових дій на території Тростянецької територіальної громади. Хоча тут, очевидно, і сам керівник громади був не у програші – масштаби інформування про понесені збитки від війни вийшли далеко за межі громади і як результат – у 2023 році продовжувала отримувати значні обсяги гуманітарної допомоги, набагато більші, ніж в сусідніх. І мер, у розмові з редактором газети, не приховував, що, спілкуючись з донорами і благодійниками, не раз використовував дані опитувань, зроблених нашою газетою.
Важливим результатом стало накопичення бази джерел інформації: лише контакти 220 голів вуличних комітетів дозволили нам проводити опитування і виходити на людей, чиє житло найбільше постраждало від війни. В мерії не приховують, що, спілкуючись з донорами і благодійниками, не раз використовували дані опитувань, зроблених в тому числі і нашою газетою
Активно відгукувались на інтерв`ю керівники підрозділів міськради – архітектурного та відділу капітального будівництва, юристи. Недовго доводилося вмовляти на інтерв`ю і голову Охтирської районної військової адміністрації. А тепер, коли позиція чиновника зафіксована пресою – треба слідувати обіцяному.
Тема в тіні публічності
При всій важливості теми відновлення зруйнованого війною житла, очевидності її відкритості в суспільстві – адже не можна приховати зруйнований дах, вибиті вікна і двері – насправді ця тема перебуває «у тіні» публічності.
По-перше, для самих постраждалих головним є відновлення та отримання допомоги, а ніяк не написання історій про те, як до їхніх осель прилітали снаряди, міни, бомби. По-друге, якщо люди стикалися з бюрократією, хамством чи зловживаннями у (не)отриманні матеріальної чи фінансової допомоги, рідко хто скаржився – це могло їм зашкодити. Тому людям вигідніше було терпіти і чекати, що колись і до них дійде черга. Не напружувалася з висвітленням «чорнової» роботи з відновлення зруйнованого житла і місцева влада – коли були якісь результати, то їх влада використовувала виключно для власного піару, як головного забезпечувальника здобутків. Хоча насправді більшість робіт ініціювали самі люди, і робили це за підтримки благодійників чи волонтерів.
До даного проєкту ми ніколи стільки не писали про відновлення зруйнованого війною житла. Насамперед, через важкодоступність інформації
Загалом, до даного проєкту ми ніколи стільки не писали про відновлення зруйнованого війною житла. Насамперед, через важкодоступність інформації. Навіть коли подавали інформаційні запити до місцевої влади, наприклад, стосовно кількості виданих будівельних матеріалів потерпілим з вказанням цих людей, ми отримували відписки на зразок того, що «розголошення цієї інформації може нашкодити національній безпеці». Яким чином інформація про кількість виданої цегли чи шиферу могла нашкодити нацбезпеці – ще те питання. Проте, не отримавши даних, які були виключно у розпорядженні органу місцевого самоврядування, не могли ми і матеріал опублікувати.
Однак коли раптом нам вдалося «знайти» біля 10 тис. штук прихованої гуманітарної цегли на подвір`ї одного з комунальних підприємств, то відразу нам місцева влада згодилася прокоментувати, чому та цегла, яку треба було роздати людям на ремонти житла, опинилася прихованою під парканом комунального закладу. І ми не лише написали матеріал, а й передали інформацію до правоохоронних органів. На жаль, результати розслідувань нам так і не надали.
Але цей факт нас переконав, що тема допомоги людям ресурсами і коштами не настільки публічна і прозора, як це мало б бути. І тільки системна робота в рамках проекту дозволила нам розкрутити цю тему в інформаційному плані.
Що отримали мешканці і як їм допомогло видання
Почну з того, що нам ніхто не телефонував і конкретно за якийсь матеріал не дякував. Але багато хто говорив, що газета порушила тему, за яку ніхто не брався. І що ця тема важлива для людей. А ще вразила відкритість тих, з ким спілкувалися, у кого брали інформацію. Ніхто не сказав: «Не лізьте в душу. Це моє особисте». Як би людям не було боляче, важко, вони розповідали, як в їхні будинки влучали міни і снаряди, як вони переживали біль втрат, чим піднімали дух, які мають надії… І ніхто не питав, звідки ми взяли їхні адреси, телефони, ніхто не казав, що журналісти влізають в чиєсь приватне життя. На цій довіри все і було побудоване, тому все нам вдалося.
Багато хто говорив, що газета порушила тему, за яку ніхто не брався. Ніхто не сказав: «Не лізьте в душу. Це моє особисте». Як би людям не було боляче, важко, вони розповідали, як в їхні будинки влучали міни і снаряди, як вони переживали біль втрат, чим піднімали дух, які мають надії… На цій довіри все і було побудоване, тому все нам вдалося.
За час виконання нами свого проекту було немало випадків, коли люди реагували на ті чи інші матеріали. Були випадки, коли у нас просили контакти героїв оповідань, аби з ними зустрітися і поспілкуватися. Один дзвінок був з фронту – солдат попросив написати про батьківську хату, в яку влучив снаряд і розбив будинок повністю. Ми зустрілися з господарем. Він зателефонував при нас синові і сказав йому, що таких розбитих будинків тільки на їхній вулиці п`ять. Тому не треба писати. Сказав, що поступово сам все відновить. А краще написати за родину, де п`ятеро неповнолітніх дітей з матір`ю живуть у будинку, де розбитий дах. Ми написали і через два тижні один благодійний фонд з Франції обстежив цей будинок і дав гроші на ремонт.
Деякі люди вважали себе більш потерпілими і обурювалися, коли читали про сусідів, теж потерпілих. Одна читачка з села, яке теж було під окупацією, запросила до себе в гості – ми побували в неї, виявляється до них у двір в`їхав російський танк, розвалив стіну будинку а наступного дня поїхав далі.
Комусь хотілося, щоб про них написали, але не вказували персональні дані і адресу. Реакції були різними – але точно не було байдужості. Тема, дійсно, виявилася важливою, болючою, актуальною. Та й потерпілих багато…
Люди сподіваються, що, відновившись, вони більше не зіткнуться з чимось подібним. Але ж до кордону з рф – 30 кілометрів. І чи не кожного дня люди чують вибухи та гули літаків чи дронів. Один з наших читачів, з яким ми також розмовляли щодо відновлення частково пошкодженого будинку, сказав, що радий би зайнятися ремонтом, але раптом витрачені гроші потратяться даремно, а насправді будуть потрібні на щось важливіше…
Але ми точно не дарма все це робили. Результат отримали, насамперед, наші читачі – 2400 передплатників і ще біля тисячі людей, які купляють газету в роздрібній торгівлі. Зрозуміло, що кожен передплатник – це не один читач, а вся родина, в яку приходить газета. Згідно середнього показника, про який нам говорять дослідники, один передплачений екземпляр місцевого видання читає 2,7 пар очей. Але це в середньому, а для найбільш важливих/проблемних тем це може бути і 3, і навіть 5 людей. Окрім того, враховуючи важливість теми для громади, матеріалів ми підготували більше, ніж планували. Відтак і заплановане охоплення (біля 48 тис. читачів), я думаю, ми суттєво перевищили. Гадаю, можемо сміливо говорили про результат на рівні 110 тис., або плюс 62000.
Інформування через соцмережі: сайт, фейсбук, акаунти – планувалося 20 матеріалів, розміщено в інтернеті 27. Попередньо планувалося отримати на рівні 240 тис. переглядів; однак за два з половиною місяці отримали в соцмережах біля мільйона переглядів – а якщо точно, то 960264. Такий приріст переглядів в соцмережах нам вдалося досягти завдяки розміщенню статей в Укрнеті в розділі «Сумські новини». Саме тут ми отримали найбільше охоплення. Наприклад, матеріал «Героїчну п`ятиповерхівку у Тростянці відбудують за урядовим проєктом» тільки за першу добу переглянули 48987 разів. Матеріал «Французькі благодійники допоможуть тростянчанам у відновленні зруйнованого війною житла», розміщений на сайті газети та в Укрнеті у розділі «Сумські новини», назбирав ще більше – 93462 перегляди. Загалом, розміщені в Укрнеті у розділі «Сумські новини» 13 матеріалів набрали разом 928 тис. 927 переглядів. А разом з розміщеними на інших інтернет ресурсах (31337 переглядів) охоплення аудиторії складає 960 тис. 264 переглядів. Підсумок – плюс 720 264 переглядів понад заплановане.
Про наші висновки та наші плани
Наголошу тут для усіх ще раз, що найважчим для нас було питання доступу до інформації. До Тростянецької міської ради довелося двічі давати запити на отримання списку найбільш постраждалих родин, кому надавалася допомога на відновлення зруйнованого житла і всіх благодійних структур, які допомагали людям відновлювати житло, зруйноване війною. У першій відповіді мерія надала тільки прізвища і ініціали – без адрес, телефонів та інших даних, які б давали хоча мінімальну можливість знайти людину чи структуру. Однак після пояснень важливості теми відновлення зруйнованого житла, аргументів що цей проект виконується виключно в інтересах людей, що досвід Тростянецької громади стане надбанням всієї країни і нарешті, що даний проект є можливим за підтримки авторитетних національних і міжнародних партнерів – Української Асоціації Медіа Бізнесу, ЮНЕСКО і що фінансується Японією, нам пішли назустріч. Звісно, ми гарантували, що за жодних обставин персоніфіковані дані людей не будуть використані без їхньої згоди, і не нашкодять їм. Тож окрім контактів постраждалих родин, редакція також отримала інформацію про біля двадцяти ГО і БФ, які допомагають людям відновлювати зруйноване житло.
А ще шкодую, що нам не вдалося доповнити ті статті та фото, які ми в інтернеті, відео сюжетами. Хоча задум такий є. Але на даний час ми не маємо працівника, який би цю роботу виконував. Спеціаліст, який обслуговував наш сайт, зараз перебуває в лавах Збройних Сил України. Призваний пів року тому.
Розмірковуючи над ідеєю проекту, спочатку треба викласти її так, як написали б інші. А потім так, як ніхто інший не написав би. Ну і далі, звісно, працювати, вірити і не відступати.
Але я пишаюся отриманням нового досвіду з висвітлення відновлення після пережитих війною жахів. Цей досвід дозволяє знаходити інформаційні приводи для подій, що подають надію. А ще вважаю дуже важливою напрацьовану нами базу потрібних в подальшій роботі контактів, адже робота по відновленню житла не зупиняється і триватиме ще не один місяць чи навіть рік. Тому група небайдужих людей, активних громадських активістів, благодійників, чиновників, які володіють інформацією, якої більше ніхто не має – це ті джерела, які вже нами перевірені, і які реально допомагають людям відновлювати зруйноване росією. І все це дозволить нам не лише продовжувати бути корисними, а й проводити медійний контроль за цим процесом.
Тож хочу підкреслити, що серед розмаїття тем ми знайшли не просто унікальну, а важливу і значущу для людей. І колегам раджу: розмірковуючи над ідеєю проекту, спочатку треба викласти її так, як написали б інші. А потім так, як ніхто інший не написав би. Ну і далі, звісно, працювати, вірити і не відступати.
Ми ж точно будемо продовжувати робити те, що розпочали. Бо тема не закінчується трьома місяцями. Роботи по відновленню громад багато. По тій же Тростянецькій громаді сьогодні реалізується пілотний експериментальний проєкт з комплексного відновлення кількох малих українських міст, найбільш зруйнованих війною. Було визначено 6 населених пунктів, серед них і Тростянець. Держава надає гроші на відновлення кількох об`єктів, в тому числі і двох багатоквартирних будинків. Кошти закладені в державному бюджеті. Сума видатків – біля 1 млрд. грн. Як тут без медіаконтролю за реалізацією цього завдання? Тому будемо продовжувати проект без сумнівів і вагань. Бо це важливо не тільки для журналістів – це важливо, насамперед, для людей, громади, країни.
АВТОР: Павло Зленко, журналіст, засновник медіа
Публікація підготовлена в рамках проєкту Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ) «Підтримка місцевих незалежних ЗМІ в Україні під час війни». Цей проєкт реалізується УАМБ в рамках загальної стратегії ЮНЕСКО для сектору комунікації та інформації в Україні, що фінансується Японією. Її зміст є виключною відповідальністю Української Асоціації Медіа Бізнесу та не передбачає висловлення будь-якої думки з боку ЮНЕСКО.