Онлайн дискусії – новий формат, який дуже подобається і мешканцям громад, і комунальним підприємствам, і підприємцям. Вивчайте, використовуйте, розвивайте свої аудиторії!
Для нас – як і для багатьох медіа компаній в Україні – одним з найважливіших завдань є збільшення охоплення. Аудиторії сьогодні сегментовані – і якимось одним типом медіа попит на інформацію задовольняти вже неможливо.
Адже люди, які читають традиційну друковану газету – переважно поважного віку. Ми розуміємо, що для того, щоб зацікавити молодь та людей середнього віку, потрібно говорити з ними на зручній для них хвилі, а це наразі – соцмережі і ютуб канал. Тому ми й вирішили розвиватися саме в цьому напрямку.
Прийшли до цього рішення не спонтанно, а через досвід. Коли два роки тому разом з УАМБ втілювали в життя проєкт з побудови діалогового майданчику між владою і громадою, то починали зі збору питань на паперових носіях. Громада тільки-но розбудовувалася, люди відчували потребу у спілкуванні, у них було багато запитань і не було де отримати відповіді. Тому наші “скриньки” для збору питань були на часі. (Детально про розвиток взаємодії з аудиторією через формат запитань та відповідей читайте тут.) Ми ті питання збирали, опрацьовували, надсилали журналістські запити і публікували відповіді у газеті та на сайті. На завершення проєкту у нас вийшло, що найбільше питань було до комунальників, органів місцевого самоврядування, освітян та лікарів. Тому ми й організували для них “діалогові” площадки з прямою трансляцією таких зустрічей у соцмережі. Де місцеві мешканці могли ставити запитання та одразу отримувати від спікерів відповіді.
То був перший досвід побудови спілкування влади і громади саме у такому форматі. В той момент і виникла ідея, що прийшов час зробити мобільну студію. Так, саме мобільну. Щоб було легко зібрати апаратуру та виїхати у будь-який старостинський округ для організації там обговорення проблемних та важливих для громади питань у форматі діалогу. Аудиторія ж була підготовлена та “загартована” ще у першому проєкті для саме такого способу спілкування з представниками місцевого самоврядування.
Виходячи з виявлених найбільш актуальних питань для нашої громади – в другому проєкті ми організували діалоги з лікарями щодо ситуації з Ковід та про те, як вберегти своє здоров’я. З представниками влади – про те, як вони організовують безпеку та що роблять для громади, щоб пережити пандемію з найменшими втратами, як працюють онлайн установи, школи, освітні заклади. Далі була зустріч з представниками комунальних служб, де йшлося про реформування цієї галузі в умовах децентралізації, укрупнення районів та завершення об’єднання громад. Також були діалоги з лідерами громад, де вони відповідали на «гарячі» – і, часом, незручні питання від громадян.
«Сільська новина»: основні факти
Газета “Сільська новина” заснована в 1931 році. 22 серпня цьогоріч виданню виповнюється 90 років. Раніше мала назву “Зірка”, а з 60 років і дотепер — “Сільська новина”, бо наша аудиторія — це сільське населення, аграрії, підприємці, всі мешканці Троїцького краю на півночі Луганщини. Це 45 населених пунктів на площі 951.55 кв.км. Це єдине ЗМІ в Троїцькій громаді. При редакції ще працює сайт Троїцьке.City (сайту два роки, 5 тис відвідувачів на тиждень).
Тираж газети за передплатою 2000 тис екз, і так тримається три роки. В роздріб іде 10-15 відсотків і розповсюджується по всім поштовим відділенням Луганської області та в магазинах Троїцької громади. Газету передплачують в Троїцькій громаді (13 старостинських округів), Лозно-Олександрівський громаді (три старостинських округи), Нижньо-Дуванківській громаді (три старостинських округи), а це 19 старостинських округів, що в середньому складає до 20 тисяч населення, із яких найбільше наших читачів саме в Троїцькій громаді – всього більше 15 тисяч населення. Кожен 10-й мешканець Троїцької громади є нашим передплатником, газета приходить в кожен 4й дім в селах, і в кожен третій – в центрі громади – Троїцькому.
В соцмережах є сторінки та групи газети і сайту (це 5 тис.підписників). Віднедавна запустили ютуб канал (біля 100 підписників) і телеграм канал – 150 підписників. Все в дуже початковій стадії. Лідером в передплатну компанію весь час є саме газета “Сільська новина”. Наші конкуренти — це “Порадниця” та “Земля-кормилица”. Тепер, коли три райони об’єднали в один, то мабуть нашими конкурентами з часом стануть і всі чотири місцевих газети із міст Сватове та Білокуракіне.
Як зробити, щоб онлайн дискусії додавали аудиторію, а не забирали її у традиційного видання
Важливо, що наші прямі ефіри йшли у соцмережі і була можливість одразу обговорювати з глядачами теми, а вони одразу отримували відповіді на свої запитання. Для тих, хто дивився наші діалоги пізніше, у записі – наприклад, ввечері або аж на вихідних, ми робили відеоролики та розміщували на ютуб каналі. Далі розшифровували звукозапис та робили текстові матеріали для сайту і газети. І всі ці чотири групи перетиналися не більш ніж на 7-10%, тому ми й не переживали, що втратимо читачів, наприклад газети. В сільській місцевості ще не настільки розвинутий інтернет та не така велика частина населення вже встигла придбати сучасні гаджети, щоб читачі газети, віком старші за 65+, відмовлялися від звичного для них паперового видання. Так і глядачі ютуб-каналу чи завсідаї соцмереж не стануть передплатниками газети.
Хоча бувають і виключення – і це оті 7-10%. Але це все наші потенційні рекламодавці, які будуть більше нам довіряти, ніж ті, які не знайомі з контентом. А наша мобільність допоможе в умовах конкуренції, що стає все жорсткішою, втримати читача на одній з платформ, а при удачі – й на кількох. Щоб йому було цікаво і корисно – спочатку послухати та обговорити в прямому ефірі, потім уважно та без поспіху подивитися на ютубі та при бажанні скласти письмовий запит. Вони ж знають, що письмовий запит гарантує надання відповіді у публікації в газеті та на сайті.
Така система добре себе показала. І її можна застосовувати не тільки на пікових моментах становлення суспільства та реформування (у нас було створення громади, децентралізація, укрупнення районів та інше), а й у звичайному житті для розвитку міста чи села, окремої групи людей за інтересами чи цілої громади. Тож все потрібно пробувати, аналізувати і підбирати потрібні інструменти саме для своєї аудиторії та ситуації.
Результативність: чим саме формат подобається аудиторії
Онлайн-обговорення з мого досвіду дуже подобаються аудиторії, бо вони для них одночасно і цікаві, і корисні. Люди можуть наживу задавати питання лідерам громад і таким чином впливати на подальший розвиток всієї громади. Навіть теплі слова підтримки, які лунали на адресу лікарів в прямому ефірі, дуже додавали бадьорості тим. Бібліотекарі розповіли про те, що в ковідні часи вони не могли приймати користувачів бібліотек, а ті дуже хотіли читати. Тоді бібліотекарі почали доставляти книги за адресами, а потім класти такі книги на карантин за спеціальною методикою, щоб уникнути небезпеки, як для самих працівників так і для майбутніх читачів. Коли вони розказали про це у нас в ефіри то отримали багато нових запрошень від охочих теж взяти книгу в бібліотеці. Треба сказати, що все то вони робили для своїх читачів безкоштовно.
Коли запитання формулюють та рейтингують самі люди – це найбільш ефективно для розбудови діалогу в громаді
Дуже активно відбувалося обговорення тарифів на комунальні послуги, важливими були роз’яснення. Для багатьох було відкриттям, що в громаді вже кілька років існує сортування побутових відходів. Спікерка дуже вдало наводила приклади і пояснювала користь, яку від того матимуть самі мешканці. Щоб питання не повторювалися, ми збирали їх з коментарів та обробивши, розміщували як опитування в телеграм каналі газети. Люди протягом тижня за них голосували, і ми на обговоренні ставили їх згідно рейтингу. Це було цікаво і знімало напругу з обох сторін. Думаю, що саме такий спосіб – найбільш ефективний для влади, коли вона придивляється до активістів, щоб залучати їх до побудови, скажімо, стратегії розвитку громади, пошуку інвестицій, навчання, а можливо навіть і щоб спонукати брати участь у виборах , щоб стати місцевим депутатами. Як на мене, така платформа дуже корисна для розбудови діалогу між всіма верствами населення в громаді. Добре, що цією площадкою стала саме наша редакція. Для нас в період роздержавлення, а потім становлення колективу, це була унікальна можливість показати громаді, що ми працюємо для них, і дуже цінуємо їх багаторічну читацьку вірність. Бо у нас була насправді добра підтримка від наших читачів, і ми знали, що якщо не справимося, то втратимо їхню довіру, і тоді вже в професії робити нічого. А так, у яке б село ми не приїздили зі скриньками – скрізь нас зустрічали з довірою і наші скриньки стояли в школах, бібліотеках, сільрадах і навіть магазинах. Питання нам привозили наші волонтери, які й тепер друзі редакції, а є й такі що й досі передають питання на папірцях, бо далеко не всі мають можливість користуватися інтернетом чи мають смартфон.
Найскладніше в таких проєктах – робота з людьми
Найбільш непередбачуваним моментом у організації таких дискусій для нас було залучення до діалогу людей, які зневірились і вважають, що вони вже нікому не потрібні, почуваються розгубленими. І особливо важко із цим було на початку проєкту. Також завжди є ризик, що запрошені спікери не прийдуть на зустріч у зазначений час, а глядачі ж налаштовані саме на конкретну годину. Потім наче діалог і відбувається, але глядачі довго підключаються. Треба завжди мати на такі випадки запасні варіанти – і то все напрацювання, які приходять з досвідом. Також важко журналістам-газетярам приміряти на себе ролі телеведучих чи там відео або звукорежисерів. Не вистачає професійності. Наприклад, ведуча нахиляє голову до блокноту і починає писати, коли потрібно говорити. Таке теж треба просто пережити, бо для наших глядачів важливіше інше. Можливість говорити з представниками влади на одній площадці, ставити питання, отримувати відповіді і впливати на вирішення, а то й мати можливість долучитися до процесу вирішення або покращення життя в громаді.
Онлайн дискусії з точки зору грошей
Найважливішим моментом для нас були навіть не гроші як такі, а перетворення колишнього комунального друкованого видання у сучасну інформаційну платформу, потрібну громаді. Завдяки проєкту (а в нас їх було два) ми змогли в період реформування самого суспільства, становлення громади втримати свою аудиторію (тираж газети збільшили на 15% і тримаємо до цих пір). А також ми показали місцевим мешканцям, що газета і скриньки — це доступний інструмент для діалогу з владою, і що так можна не просто говорити, а й домовлятися про конкретні речі, разом покращувати життя і не тільки для себе, а для всіх в громаді – це і спільні акції, і проєкти. Люди на власному досвіді впевнилися, що “роздержавлена газета” не на боці тільки влади чи своїх колишніх власників, що журналісти надають можливість людям із старостинських округів напряму спілкуватися з лідерами місцевого самоврядування і отримувати відповіді на прямо поставлені питання. Такий досвід був новим і для містян, і для журналістів.
По-друге ми завдяки проєкту, власне, створили мобільну студію: придбали освітлювальні прилади, мікрофони, фони на спеціальних тримачах. Одним словом, саме проєкт надав можливість зробити нашій редакції крок від “блогерського” набору інструментів до професійного. Дуже доречно було, що в процесі втілення нашого проєкту по створенню мобільної студії УАМБ проводив навчальні семінари і там, як по нашому “замовленню” були теми з виготовлення й обробки відео, з обладнання студії, робота зі світлом та звуком. Це було дуже й дуже доречно й за це окрема дяка організаторам.
Що стосується грошей як таких, то оскільки на стартовому етапі витрати проекту фінансувалися донором, то участь у діалогах для органів влади і місцевого самоврядування були безкоштовними. Надалі будемо працювати в рамках угод. Так, у нас вже укладені угоди на висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування, на сесії затверджена депутатами програма підтримку розвитку редакції на три роки. Маємо кошти від висвітлення діяльності ЛОВЦА, в цьому році теж планується така співпраця. Також ми працюємо з грантодавцями та залучаємо кошти при підтримці ПРООН, Інтерньюз, НСЖУ та звісно ж УАМБ. Будемо залучати до співпраці місцевих підприємців, маю на увазі саме участь у діалогах. Якщо говорити про доходи від реклами, то у поточному році вони ще впали – більше ніж на 60% у порівнянні навіть з минулим, вже ковідним, роком.
Тож не можу не висловити подяку УАМБ за можливість втілення нашого проєкту в життя, бо в локальній редакції навряд би знайшлося 100 тисяч гривень, щоб за два проєкти запустити мобільну студію.
Щодо поточних витрат, то вони звичайні, як для редакції – це зарплата журналістам та технічним працівникам, комунальні витрати – плата за світло, газ, тепло, інтернет, потім — видавничі, щоб донести інформацію на паперових носіях до читача і поштові послуги (газета найбільше затратна тут, але саме від неї ми й отримуємо наразі більший дохід).
Розвиток
Пишаюся, що ми все зробили саме так, як планували. І перешкод для розвитку формату не було ні з якої сторони. Навпаки – усім він сподобався. Навіть нещодавно провели дискусію, вже після завершення проекту, з головою громади на тему децентралізації і плануємо продовжувати такий досвід.
Тож і надалі будемо працювати у випробуваному на форматі: прямий ефір в соцмережі, потім відеоролик на ютуб канал і статті на сайт та в газету. Далі, напевно, щось будемо змінювати. Можливо, що дойдемо до формату дебатів влади і громади. А чому б і ні?!
Поради колегам
Якби я шукала ефективний спосіб розвивати місцеве видання, мабуть, нічого не змінювала б і зробила все так само: від “скриньок” до “мобільної студії”. Бо сама ця послідовність дозволила вибудувати місточок довіри між місцевими мешканцями, владою і ЗМІ, які ми представляли. Ми змогли наочно показати аудиторії, що не окремо від них виробляємо наші медіапродукти, а разом з ними, у відповідь на їхні потреби, і для них, а ще ж і за їхньої підтримки. Бо вони дають нам свою підтримку – передплачують газету. Все інше – то за кошти грантів і рекламної діяльності. Бо ні сайт, ані соцмережі поки для нашої редакції значимих коштів не приносять.
Тому можу узагальнити наш досвід для колег у вигляді 7 важливих порад.
- Завжди і на всіх етапах точне планування і детальний контроль всіх процесів, прописування технічних завдань (вони мають бути в одному ключі для журналіста, оператора і звукорежисера) і обговорення з колективом, щоб всі розуміли на якому ви етапі проєкту, куди він рухається і що відбувається саме зараз.
- Пошук помічників – це можуть бути волонтери, позаштатні автори, друзі редакції. Бо в таких проєктах зайвих рук не буває, а свої зможете розв’язати, від дрібних справ (поклейка коробок, розробка макетів чи листвок та інше), щоб краще підготуватися до самого діалогу в студії, до вивчення проблеми з обох сторін.
- Підготувати для діалогу “заготовки” – картки з запитаннями, каву в горнятках, музичні заставки або тематичні відеоролики, бо ситуації можуть бути різні, і це вас дуже виручить.
- Попередити всіх учасників завчасно – виключити телефони.
- Приділити більше уваги самопідготовці та навчанню ваших працівників: бажано пройти курс з відео знімання і монтажу, звуку та світла, дикції та іншого. Хоча б подивитися та пропрацювати кілька уроків на ютуб від профі. Дати завдання своїм працівникам: кожного дня вчитися хоча б по 15 хвилин в тій справі, що для них буде відведена в проєкті (у нас це – студія).
- Призначити від самого початку відповідальну людину за збір, обробку питань в коментарях, в соцмережах, на каналі, на сайті, паперових і навіть заданих телефоном. Люди в громаді мають бути впевнені, що їх питання обов’язково знайдуть відповідь.
- Добре мати почуття гумору і кілька смішних історій, щоб в разі чого підбадьорити учасників та вирівняти ситуацію.
Окрема історія: як ми утримуємо тираж від падіння
Ми живемо в 10 кілометрах від кордону з Російською Федерацією. До Києва – 639 км. Найближчі великі до нас міста – це Луганськ – 215 км, Харків – 180 км, Сєвєродонецьк – 125 км. Залізничний вокзал наразі майже не працює – лише приміські поїзди та вантажні (пасажирські поїзди скасували в 2017 році через воєнні дії і з тих пір маршрут на Бєлгородську сторону закрито).
Відстань від Троїцького до крайніх сіл громади – 50-60 км. Туди-назад навіть на автобусі доволі дорого (до 200 грн), а на таксі – більше 500 грн. Така висока ціна спричинена поганим станом доріг: перевізники відмовляються їздити, щоб не ламати свої автомобілі. Тож у нас поки єдиний варіант подолати такі великі відстані між селами та доставити газету — угода з “Укрпоштою”. Вони наразі єдині, хто має розгалужену мережу поштових відділень по селах. Щоправда є проблеми. По малих селах відділення закриваються і впроваджується мобільна пошта – це коли машина виїжджає із обласного офісу “Укрпошта” їде по малих селах, де стоїть в центрі населеного пункту (на площі, біля магазину) хвилин 15-20, поки оператор приймає у населення платіжки за комунальні послуги, видає пенсії, посилки, бандеролі, а потім виставляє газети у ящику просто на узбіччя дороги чи там на ганок магазину та й їде собі. Мешканці підходять і розбирають газету на свій розсуд, не чекаючи, чи встигли передплатники свої екземпляри забрати. Часто саме ті, хто передплатив, й залишаються без газет або їм їх односельці віддають “зачитані” газети вже за тиждень чи два, і то в кращому випадку. А крім того, часу, щоб оформити нову передплату, у працівників такої “мобільної” точки немає, бо мають засвітло об’їхати села та роздати пенсії.
«Мобільне відділення» просто не встигає оформлювати передплату – на місцях потрібні листоноші
Тож не дивно, що передплата на газету в селах, де обслуговує саме мобільна машина, стрімко падає. Тож, дуже потрібно, щоб мобільна пошта працювала у співпраці з листоношами. Щоб змінити ситуацію в малих селах необхідно повернути листонош, щоб саме вони займалися передплатою газет та доставкою кореспонденції за адресами передплатників (бо всі редакції сплачують за цю послугу згідно договору). Так, наприклад, в Троїцькій громаді у селі Загір’я спочатку скоротили листоношу, а потім мешканці відстояли своє право і вибороли через листування у Укрпошти собі листоношу хоч і не на повну ставку. Наразі ми маємо в цьому селі біля 40 передплатників. А в таких селах як Тарасівка, Новочервоне, Малоолександрівка, Тимонове не набереться наразі і по десятку підписників, бо вже рік як перейшли на мобільну пошту (раніше в кожному була сотня і більше передплатників). Будемо сподіватися, що в цих селах все ж повернуться до роботи поштарі-листоноші, а до нас – наші читачі.
У самому Троїцькому ми вже кілька років практикуємо власну “офісну” доставку. Водій редакції розвозить газетні пачки, завчасно передплачені в редакції, по офісам та підприємствам, дитсадкам, школам та лікарням. Ще до Нового року 2021 року ми таким чином доставляли газети і по вулицям Троїцького, і по багатоквартирним будинкам. Але цьогоріч через пандемію та інші кадрові питання відмовилися і передали своїх підписників для доставки на пошту (але продовжуємо щомісяця контролювати листонош та звірятися з ними за нашою базою передплатників, щоб вони, бува, когось не “загубили”). Для цього у нас в штаті є завідувачка відділом з передплати та розповсюдження.
АВТОР: Марина Животкова, головна редакторка газети(щотижневика) “Сільська новина”, спеціально для «Редакторського Порталу»
Читайте також: Повторено 10 разів. Успішний досвід з залучення аудиторії