Навіть якщо ви не дуже любите АПЛ або американські види спорту, за останні півроку напевно не раз натикалися на Tribuna.com на фразу «за інформацією The Athletic». Онлайн-медіа, створене в Кремнієвій долині 4 роки тому, спочатку підірвало американський медіаринок, а влітку 2019го зробило те ж саме з британським. The Athletic UK швидко перетягнув до себе майже всіх кращих футбольних авторів країни, які переходили в нього швидше, ніж зірки в «Челсі» Абрамовича середини 00-х.
В результаті найдокладніші тактичні розбори, нешаблонні інтерв’ю і важливі інсайди англійського футболу тепер з’являються на The Athletic.
Видання здивувало не тільки контентом, але й готовністю читачів за нього платити. The Athletic спочатку відмовився від традиційної бізнес-моделі, по якій медіа заробляють на рекламі, і ввів підписку для користувачів.
Британський The Athletic – не окреме видання, а частина загального глобального медіа, яке постійно розширюється. Підписка наскрізна і єдина для всіх: підписуючись на матеріали про АПЛ, одночасно отримуєш доступ до текстів про бейсбол, НБА або НХЛ.
Влітку 2019 го (останні доступні дані) у The Athletic (в цілому) було 600 тисяч передплатників і 140 мільйонів доларів інвестицій від венчурних капіталістів Кремнієвої долини. До березня 2020 го в компанії обережно говорять про те, що підбираються до мільйона передплатників. Головну частину стрибка забезпечив The Athletic UK.
Ми поговорили з керуючим директором британського офісу The Athletic Едом Маліоном і журналістом видання (а заодно головним тактичним експертом планети і автором книг The Mixer і Zonal Marking) Майклом Коксом, щоб розібратися у феномені нового спортивного Netflix.
Проект запускали в американських містах, фанатіючих від спорту
The Athletic в 2016 році придумали медіаменеджер Алекс Мазер і фінансист Адам Хансманн, які раніше працювали в фітнес-додатку для бігунів і велосипедистів Strava. Обидва з дитинства любили спортивні журнали, але до середини 2010-х ситуація на американському ринку паперових медіа стрімко погіршилася. За десятиліття 2008-2018 кількість друкованих газет в США впало на 47%, а рівень контенту в інтернеті (особливо створеного звичайними користувачами) часто вже не дотягував навіть до простих регіональних видань.
Ідея Мазера: приїхати в місто, що сходить з розуму по спорту, найняти авторів, готових писати про улюблений клуб НФЛ, НБА або НХЛ, і умовити фанатів заплатити невелику суму (близько 10 доларів в місяць) за підписку.
До цього моменту вже багато видань (навіть гіганти на кшталт New York Times) пробували вводити підписку, але в чисто спортивних медіа США з таким не стикалися ніколи. Творці спиралися на просту теорію: спортивні фанати майже завжди готові платити за все, що пов’язано з їх командою.
The Athletic запустився в січні 2016- го в Чикаго, почавши з бейсбольних «Кабс» і хокейних «Блекхокс». Далі були Торонто (хокей, баскетбол і бейсбол), Клівленд (американський футбол, бейсбол, баскетбол) і Детройт (американський футбол, бейсбол, баскетбол, хокей). До вересня 2017го видання детально висвітлювало спорт в 15 містах США та Канади (зараз – в 47), а до травня 2018 го запустило розділ, присвячений Соккер.
Розширення за межі Північної Америки і прихід в країну з найдорожчою і інтернаціональної футбольною лігою стало питанням часу.
Запускати британську редакцію покликали наймолодшого редактора в історії англійських спортивних медіа
Вперше про запуск європейського підрозділу The Athletic задумався ще в 2017-му, але не відразу знайшли відповідну людину, яка б одночасно розуміла і британський медіапростір, і американську систему бізнесу.
У 2019 му таким виявився спортивний редактор The Independent Ед Маліон. У 27 років він став наймолодшим на цій посаді в історії британських медіа, а через наречену-американку Ед живе між Лондоном і Чикаго.
«У квітні The Athletic повідомили, що готові запустити європейську редакцію, – розповів Маліон. – Я давно був підписаний на американську версію і знав, що їх бізнес-модель з підпискою робоча, тому що читачі дуже чітко розуміють, за що платять, коли бачать якість матеріалів. Так що на зустрічі в Сан-Франциско ми обговорювали лише загальне бачення і фінансову складову – наприклад, скільки грошей вони готові вкласти на старті.
Коли я прийшов в медіа на початку 2010-х, індустрія вже була недостатньо успішною фінансово, і з кожним роком справи йшли все гірше. Молоде покоління розуміло, що потрібно знаходити нові джерела натхнення, нові працюючі моделі. Я завжди вважав, що майбутнє за мікроплатежами (наприклад, за доступ до тексту потрібно заплатити 29 пенсів – і це можна зробити однією кнопкою). Можливо, це б спрацювало або спрацює в майбутньому. А потім на ринок вийшов Netflix і перевернув звичний нам світ своєю системою підписок ».
Для роботи таких моделей потрібен стартовий капітал, і за The Athletic стоять великі інвестори з Кремнієвої долини. За чотири роки венчурні фонди (компанії, що вкладаються в інноваційні, але ризикові стартапи – прим.) Вклали в проект більше 140 млн доларів, і хоча деякі частини американської редакції вже вийшли на самоокупність, в цілому видання прибутку поки не приносить.
Найскладніше виявилося переконати американських засновників, що англійці готові платити за контент і відмовитися від газет.
«Багато хто уявляє Британію як дуже консервативну націю в питаннях медіа. В очах американських видавців британці ще більш традиційні, ніж насправді. В Долині не були впевнені, що британські журналісти зважаться залишити свої старовинні видання, щоб працювати на онлайн-медіа. Але я був упевнений, що ми зможемо отримати всіх, хто нам потрібен.
У Independent мені доводилося читати всі газети кожен день. Я знав, хто пише добре, а хто не дуже, так що відразу уявляв, кого хочу бачити в редакції. Ми розписали на великій білій дошці декілька десятків прізвищ. Через місяць я пішов з Independent, і процес помчав ».
Рекрутинг авторів розбурхав британські спортивні редакції. Ходили чутки про зарплати в чверть мільйона фунтів
Переговори з потенційними авторами почалися ще до закінчення сезону-2018/19 в АПЛ.
«Вперше Ед і Алекс (Кай-Джелскі, головний редактор британського The Athletic, екс-спортивний редактор The Times і Daily Mail – прим.) Вийшли на зв’язок в середині травня, – розповів автор The Athletic (і британський аналог Вадима Лукомського) Майкл Кокс . – В кінці травня-початку червня була вже більш офіційна зустріч. На той момент все трималося в секреті, про це не говорили публічно, але майже всі в індустрії знали, що щось відбувається ».
Головним слухом став розмір зарплат в новому виданні: говорили про 250 тисяч фунтів на рік (середня зарплата спортивних журналістів в Британії – близько 20-25 тисяч в рік) і п’ятизначних підписних бонусах. Маліон не заперечує, що деякі автори отримали великі суми за підписання контракту, і пояснює, чому такі цифри не повинні шокувати.
«Ситуація на ринку така, що більшості спортивних журналістів недоплачують, і я був в шоці, наскільки сильно. По-перше, тому що у спортивних медіа не так багато грошей: в Британії немає окремих спортивних газет, як Marca або La Gazzetta dello Sport, а в великих редакціях бюджети швидше віддадуть політичному відділу, ніж спортивному.
А по-друге, як тільки звільниться позиція, наприклад, головного експерта по «Челсі» в Guardian або Independent, до офісу редакції вишикується черга бажаючих зайняти це місце. І кожен редактор знає, що будь-якого автора потенційно можна замінити і навіть заощадити на зарплаті нової людини. Я знаю, що в Independent була політика: якщо людина йде, то в вакансії буде прописана трохи менша зарплата, щоб трохи зекономити. Так відбувається скрізь.
Крім того, в британських медіа є жорстка ієрархія. Є головний спортивний редактор, під ним – головний спортивний автор, далі – всі інші. У газеті один-два топових автора, тому що у редакції є бюджет лише на кілька умовно високооплачуваних позицій. Часто тобі просто нікуди рухатися, і ти можеш займати одну і ту ж позицію роками, без можливості кар’єрного росту.
Більшість людей, яких ми найняли – верхній прошарок цих «всіх інших» в редакції. Люди, які відмінно пишуть, але яким недоплачують. У нас немає ієрархії, кожен просто робить свою роботу. Ми нікому не платимо за півмільйона фунтів, але точно платимо стільки, скільки люди заслуговують (в інтерв’ю GQ Маліон говорив про 75 тисяч фунтів в рік як про максимальну планку зарплат в редакції – прим.).
Крім того, ми йдемо за американською моделлю бізнесу і даємо їм частку в компанії. Газети точно не можуть таке запропонувати ».
Головних зірок індустрії заманювали можливістю більше ніколи не писати типові репортажі з матчів
Серед перших авторів, яких підписав The Athletic UK, були зірки The Times Джордж Калкін (21 рік у виданні) і Олівер Кей (19 років).
«Коли приходиш до інших і кажеш:« Слухайте, Джордж і Олівер уже з нами », – це дуже допомагає переконувати людей. Тому що якщо хтось вирішив кинути The Times після 21 року роботи, то людині точно простіше піти зі своєї роботи кореспондентом, якою він займається три роки ».
Майкл Кокс був в числі перших зіркових авторів The Athletic: «Єдиною проблемою були мої хороші відносини з начальством в ESPN, у мене не було думок кудись йти. Але проект був настільки захоплюючим, що врешті-решт рішення виявилося дуже простим. Це щось нове, і всі журналісти по суті хочуть займатися саме цим: працювати над великими історіями, приділяти їм більше часу ».
Одним з перших правил редакції стала відмова від традиційної британської журналістики: більше ніяких репортажів з матчів відразу після фінального свистка або розшифровок прес-конференцій. The Athletic не може просто розповідати людям, що сталося, автори повинні копати глибше.
«Коли почався чемпіонат, люди зрозуміли: о, я можу більше не друкувати прес-конференцію, – пояснює Маліон. – Можна спуститися до роздягалень і послухати, про що говорять гравці з фізіотерапевтами, бути трохи уважніше до деталей, поки інші сидять в залі і слухають стандартні «о, як шкода, що ми програли, адже у нас було стільки шансів».
Для багатьох авторів, особливо з регіональних газет, це стало шоком. Раніше їм доводилося писати по 7-9 новин в день, вичавлювати інформаційні приводи з нічого. Зараз же вони можуть писати по 3-4 великих матеріали в тиждень. Це інший підхід до роботи і до власного часу, але в цілому у нас не було з цим глобальних проблем: ті, хто не готовий мінятися і адаптуватися, не погодилися на наші пропозиції спочатку і залишилися в комфортному середовищі. Таких, правда, було всього 2-3 людини.
Якщо люди вимагали трохи більше грошей, бажаючи фінансової стабільності, то у нас виникали питання до справжньої мотивації. Адже що принесе тобі більше стабільності в довгостроковій перспективі в 2020 році: газета або нова онлайн-компанія? Для мене відповідь очевидна. Можливо, людям просто було комфортніше в звичному середовищі, і це нормально.
Всі, хто працює з нами зараз, отримали все, щоб бути максимально продуктивними. У нас є ресурси для їх реалізації. Якщо ви замкнуті в системі репортажів з матчів, то у вас немає часу на тексти з абстрактними, більш глобальними темами. Субота-вівторок-неділя-четвер – ви працюєте навколо прес-конференцій та матчів, рутина затягує. Ми ж попросили людей трохи повернутися до витоків, зайнятися справжньою журналістикою. Тепер у них є для цього час ».
До старту чемпіонату в серпні в редакції було близько 50 авторів – майже всі прізвища з тієї білої дошки в Сан-Франциско. Деяким для ухвалення рішення знадобилося час, щоб побачити, як проект працює. Так, головний футбольний автор The Guardian Деніел Тейлор приєднався до проекту лише в жовтні.
На фінальній стадії The Athletic залишалося заповнити прогалини регіональними кореспондентами та молодими авторами, які готові писати про свої клуби, але не мають достатнього досвіду. Такі хлопці – головна гордість видання. Кокс зізнався, що журналісти 22-23 років здивували його найбільше: «На початку було багато розмов про великі імена, але одні з найцікавіших текстів, що я читав, написані молодими авторами, які ніде не світилися до цього. Молоді таланти отримують свободу, підтримку редакторів, можливість порадитися з іншими авторами – це дуже здорово ».
Видання рахує, скільки передплатників приходить за кожним автором
За моделлю The Athletic, автори не тільки виробники контенту, але і головна маркетингова сила видання. Як багато нових передплатників може привести за собою людина – важливе питання при наймі нового співробітника.
Відстежити популярність просто: кожному журналістові видали персональний промокод на підписку. За словами Маліона, невдалих вкладень не було: за кожним приходили фанати футбольних клубів, про які він пише, хоча зрозуміло, що за топовими кореспондентами з «Ліверпуля» стежать набагато більше, ніж за регіональними журналістами «Борнмут».
«Ми повинні використовувати талант наших людей по максимуму, – говорить Маліон. – Наприклад, ми запросили Девіда Орнштейна, 12 років пропрацював на BBC. Це один з головних інсайдерів англійського футболу, більше ні в кого немає доступу до такої інформації. І як тільки ми оголосили його і опублікували інтерв’ю з ним у відкритому доступі, в той же день отримали тисячі нових передплатників по промокодом, вказаною в кінці інтерв’ю. Це нічого нам не коштувало, лише ефективне використання ресурсів, але це відмінно працює на нашу бізнес-модель. Ми не повинні робити речі так, як в The Times.
І ми готові розкручувати в першу чергу авторів, а не видання. Тому що в The Athletic 90% співробітників – журналісти. Решта 10% підтримують сайт і додаток, завідують фінансами і маркетингом. Але нам не потрібно друкувати газету, утримувати штат більд-редакторів. У традиційних компаніях багато «сміття», нераціонально використовуваних ресурсів. І раніше я часто запитував: «Чому ми робимо це саме так? – О, ну тому що ми завжди так робили ». Це неприйнятна відповідь для нас зараз. Якщо ти дотримуєшся таких принципів, ніколи не досягнеш успіху ».
Одне з нововведень секції з авторами, які видання часто запускає відразу після матчів. «Це миттєва реакція замість репортажів з матчів. Передплатники отримують прямий доступ до авторів, можливість дискусії. Так створюється зовсім інший настрій. Загляньте в наші коментарі: там немає тієї агресії, яка панує в іншому інтернеті ».
На розкрутку витратили всього пару сотень фунтів. Майже ніяких рекламних банерів, максимум – онлайн-реклама
Перед запуском в Британії The Athletic закупив кілька рекламних банерів в поїздах в самих футбольних містах країни – Манчестері, Ліверпулі, Лідсі та Ньюкаслі. Крім того, назва нового медіа з’явилося в столичному метро: «У Лондоні є рекламні плакати на стінах станцій. Ми купили парочку таких, вони коштують лише 200 фунтів за 2 тижні, – розповідає Маліон. – За такий цінник ти можеш купити плакат «З днем народження» для свого друга на його станції. Але якщо місце не купує ніхто після тебе, твоя реклама буде висіти там, поки не з’явиться новий клієнт. Бачив деякі через 3 місяці після того, як ми їх замовили, хоча ми платили за 2 тижні. Я не переживав за ті гроші, по суті це було зроблено для того, щоб люди фіксували і запам’ятовували нашу назву ».
Як діджитал-компанія з Кремнієвої долини The Athletic набагато більше орієнтований на Big data, ніж на традиційні рекламні поверхні. «До нас приходило дуже багато людей і компаній, які прагнуть наших грошей, пропонували рекламу на бортах по ходу матчів АПЛ. Але вони не розуміють, що для нас це безглуздо. Можливо, це працює для компаній, які продають телефони. Ми ж швидше купимо промо в твіттері, вихлоп від якого буде в рази більше. Сьогодні ми можемо запустити таргетовану рекламу по всім фанатам «Арсеналу», прикріпивши до неї наше інтерв’ю з Месут Озіл. Це набагато дешевше, але куди ефективніше. Людина вже онлайн, він відкриває інтерв’ю, в середині воно переривається кнопкою «безкоштовний пробний період». Одне натискання – він дочитує до кінця і розуміє, що це хороший контент ».
Рекламні ролики запустили на спортивних радіостанціях і в тематичних подкастах, і віддача від других була однією з кращих за всі маркетингові активності: «У подкастів максимально лояльна публіка, відмінний відсоток дослуховування, і якщо ми поставимо в ліверпульський подкаст короткий промо:« Для The Athletic про «Ліверпуль» пишуть два відмінних автора, підписуйтесь, посилання в описі »- швидше за все люди вже читали наших авторів раніше, і вони із задоволенням підпишуться».
Успішність проекту стала зрозуміла в перший же день – по цифрам нових передплатників
Цінник на підписку встановили на рівні 9,99 фунтів на місяць або 60 фунтів на рік – невелика ціна за мірками країни, де за ТВ-пакети Sky і BT футбольні фанати платять по 70 фунтів на місяць.
В The Athletic при цьому впевнені, що реальна ціна рідко впливає на рішення про підписку. Питання лише в тому, чи хоче людина в принципі платити за якісь речі чи ні.
«Люди, які підписалися на нас тоді, дійсно будуть з нами завжди. Вони готові платити за контент, обожнюють футбол і можуть читати не тільки про свій клуб, але і про інші команди і види спорту. Наступна хвиля – ті, хто любить спорт, але може читати про нього в інших, безкоштовних місцях. І тоді ми повинні показати, НАСКІЛЬКИ хороший наш контент. Ми живемо в країні з BBC і автоматично отримуємо якусь частину контенту (оплата BBC – обов’язковий ТВ-податок, 155 фунтів на рік – прим.).
Але ми знаємо, що Netflix в Великобританії випередив за кількістю передплатників Sky. Spotify, Amazon Prime, Disney +, Apple TV стають все більше і більше. З двома останніми цікава історія: у тебе вже досить підписок, тобі ніколи дивитися всі їх серіали, але підбір акторів і набір сюжетів такий хороший, що ти все одно купуєш.
Для нас конкуренція не така висока. Ніхто не робить те ж, що і ми. У нас дуже дешева підписка, і у нас є знижки для студентів. Коли ми запускалися, зробили знижку в 50%, виходило 5 фунтів на місяць. Будь-хто може собі це дозволити, це дешевше, ніж пара чашок кави в мережевий кав’ярні ».
Майкл Кокс вважає, що ще пару років тому поява видання з такою бізнес-моделлю було неможливо: «Це був мій великий страх перед тим, як погодитися на проект: адже люди і так отримують купу текстів безкоштовно, чому вони раптом вирішать за них платити? І я був здивований, наскільки зараз люди готові платити за контент. Ще 3-4 роки тому я сам би навряд чи підписався на щось. Зараз же люди нарешті звикли платити за послуги ».
The Athletic не публікує повну статистику, але каже, що у Великій Британії серйозно випередили попередні плани по передплатникам.
Ед Маліон згадує: «Я говорив з співзасновниками компанії про їх перший день роботи в 2016-м:« Коли ви зрозуміли, що це спрацює? – У перший же день, коли люди почали підписуватися ». Я не пам’ятаю точних цифр, але за їхніми словами в перший же день вони отримали підписок на суму, яка покрила їх витрати на першу чверть року.
Коли настав день нашого запуску, я прийшов на роботу до 5 ранку і задумався: а що якщо це не спрацює? Ми до останнього не знали, що буде. Але весь день я спостерігав передплатниками, які приходили і можу сказати: так, ти точно знаєш в перший же день, спрацює це чи ні.
У Сан-Франциско були здивовані нашим стартом. Для них це завжди була американська компанія в звичному їм полі, а тут ми запустилися в іншій країні, і запустилися так добре, що їх першою реакцією було: «ВАУ!».
І це трохи страшний стан, тому що виникають думки: а що якщо ми будемо рости ЗАНАДТО швидко? І проб’ємо мільйон передплатників раніше, ніж планували (до цієї цифри The Athletic наближався на початку 2020 року – прим.)?
Що ж, це відмінна проблема, щоб її вирішувати. Тоді ми зможемо розвиватися активніше. Наприклад, зараз ми на постійній основі висвітлюємо 5 клубів Чемпіоншипу, але можемо взятися за інші. Питання лише в тому, як глибоко ми можемо копати, витягуючи з цього прибуток. Чи будуть на нас підписуватися фанати команд з Ліги 1? Напевно, якщо це великі клуби з великою фан-базою. У жодній країні світу немає такої глибини футболу, як в Англії. В Аргентині другий дивізіон – це майже любителі. Навіть в Іспанії друга-третя ліга не такі хороші. У нас же є величезна футбольна піраміда. І гра третього дивізіону може збирати 30 тисяч глядачів.
Ми думали, що питання зростання не встане раніше, ніж через два роки після запуску, але коли б воно не з’явилося, це дуже захоплюючий процес. Якщо будемо запускатися в Європі, то як ми будемо це робити? (Для The Athletic вже пишуть експерт з Бундеслізі Рафаел Хонегштайн і прийшов в березні з ESPN фахівець з Серії А Джеймс Хорнкасл – прим.) Можливо, доведеться працювати по-іншому, не наймаючи авторів для кожного клубу Ла Ліги. Англійською мовою, мабуть, в цьому немає необхідності, але якщо ми говоримо про іспанську? І як тільки ми міняємо мови, це новий пласт завдань. Або ж – чи можемо ми писати про регбі? Або крикет? Аудиторія не так велика, але якщо ми рано чи пізно прийдемо до етапу, на якому нам буде мало футболу, це буде дуже цікаво ».
Велика частина редакції працює віддалено, кожен сам планує свій графік
В офісі в центрі Лондона постійно знаходиться близько 20 співробітників: редактори, бухгалтерія, HR. Автори The Athletic працюють віддалено, планування текстів теж відбувається дистанційно: вранці в понеділок журналісти відправляють редактору свої плани на тиждень. В середньому кожен пише 3-4 тексту в тиждень плюс кілька активностей на кшталт сесій Q & A. Одночасно з цим редактори їздять по країні, зустрічаються з авторами на місцях, щоб вони не втратили відчуття роботи в одному проекті. І, звичайно, всі постійно на зв’язку онлайн: Slack, пошта, Skype. Зараз The Athletic живе в ситуації, коли люди спілкуються один з одним щодня протягом місяців, але ніколи не бачилися особисто.
«Іноді редактор може зателефонувати з ранку і запитати про плани на день, просто щоб підтримувати зв’язок, тримати тебе в тонусі і бути в курсі, – розповідає Кокс. – Але в цілому вони дають нам певну свободу. Наприклад, якщо мені потрібно витратити другу половину дня на дослідження або прочитати книгу про якогось гравця, це абсолютно нормально. Ми всі дорослі люди і можемо розпоряджатися своїм часом так, як нам заманеться. У звичайний день в редакції буде 1-2 автора, яким просто зручніше працювати з офісу, а не на дивані. Але в цілому ми працюємо незалежно.
Для мене це дивовижний досвід, тому що це перший раз, коли у мене є реальна full-time робота, а не багато проектів в різних місцях. І поговорити з людьми в редакції, виявляється, досить здорово. Бути частиною чогось нового дуже захоплююче. Особливо чогось, що подобається людям ».
У британській редакції працює близько 60 журналістів, але іноді на сайті з’являються тексти запрошених авторів. Маліон пояснює, чому це не регулярна практика: «Ми витратили багато грошей на наших авторів, так що по можливості намагаємося використовувати їх по максимуму, перш ніж звертатися до фрілансерів. Але якщо це привнесе щось нове – чому ні. Іноді ми замовляємо тексти фрілансерам, особливо іноземним журналістам, які мають доступ до чогось на місцях. Наприклад, якщо бразильський журналіст знає відмінну історію або близько знайомий з Боббі Фірміно – що ж, відмінно! »
Фанати маленьких клубів обожнюють The Athletic: ніколи ще про їх команди не писали так багато і якісно
Матеріали про АПЛ дозволили The Athletic захопити максимальну кількість нових країн. До запуску європейської редакції близько 90-95% передплатників були з США і Канади. Зараз же The Athletic читають в Польщі, Аргентині, Австралії і по всьому світу, де дивляться і люблять англійський футбол.
«У нас є автор, який пише про хокейну команду« Чикаго Блекхокс ». І він величезний фанат «Тоттенхема», який був просто в захваті. І в Штатах дійсно багато фанатів АПЛ.
Лондон проводить матчі НФЛ, і ті, хто ходить на них – це наш ідеальний передплатник. Ми працюємо саме для таких людей. Ви любите НФЛ? Ми тут для вас. Ви напевно дивитеся і АПЛ – ось вам купа матеріалів по темі. Переглядаєте результати НБА? Ласкаво просимо. І насправді, ми навіть не почали дотягуватися до цих аудиторій ».
Але найсильніше приходу нового медіа раді фанати англійських клубів за межами топ-6. Маліон сам уболівальник «Кристал Пелас» і розуміє, з чим стикаються такі фани: «Ніхто ніколи не напише про« Кристал Пелас ». Це трапляється, тільки коли великі клуби купують наших гравців або коли ми раптово обіграли «Ман Сіті». І навіть у другому випадку всі будуть говорити не про нас, а про кризу «Сіті». І для вболівальників цих команд дуже важливо, що про них вперше в житті пишуть так багато і на такому високому рівні ».
The Athletic зруйнує традиційні британські медіа?
The Athletic шокував британський спортивний медіаринок не тільки тому, що зібрав у себе топових авторів, а й тому що нова система (без репортажів, але з глибокими текстами) виявилася максимально несподіваною – але дивно логічною.
Майкл Кокс впевнений, що поява The Athletic було неминучою: «Вважається, що в Британії немає аналогів L’Equipe або Marca, тому що традиційні газети і так приділяють багато сил і полос спортивним оглядам. Я не впевнений, що це правда, але мені завжди здавалося, що з розвитком інтернету спортивних текстів стає все більше і більше.
Але при цьому спортивна журналістика ще дуже застаріла. Якщо ти купуєш газету в понеділок, то в ній все ще пишуть про те, що відбувалося в матчі, а не глибший аналіз подій. До цих пір не уявляю, хто ці люди, які купують газети, жоден з моїх друзів цього не робить. Думаю, їх читачам 50-60 + років, і вони дійсно хочуть більш традиційний підхід до футболу.
Коли я вперше опинився в ложі преси, то був здивований, наскільки вікові там журналісти. І що ще мене дивувало: як вони дійсно дивляться футбол. Вони просто друкують всі 90 хвилин, з футболом десь на фоні. Стає ясно, чому це перетворюється в простий опис подій, без аналізу. Їм потрібно відправити текст до редакції з фінальним свистком. Я робив це кілька років, і це правда складно. Це ще одна наша перевага – ми можемо здати текст на наступний день, переглянути якісь моменти.
Я ніколи не читав багато газетної журналістики. Вони добре роблять інтерв’ю, це правда, у них є хороший доступ. Але реальне освітлення футболу завжди здавалося мені дратівливо базовим ».
Ед Маліон визнає, що поява The Athletic не призведе до негайної смерті традиційних медіа, але змусить їх змінюватися:
«Великі газети не помруть, тому що ми прийшли на ринок. У всіх є відмінні автори в штаті, ми просто стали ще однією одиницею на конкурентному ринку.
Такий шок, як ми, був потрібен всій індустрії. Ми представляємо, в який бік медіа будуть рухатися найближчим часом, і розуміємо, що традиційні газети будуть вмирати. Я розмовляв зі знайомими в Mirror і Telegraph, вони всі це розуміють. І всі усвідомлюють, що ми повинні робити якісні речі.
Якщо ви поговорите з будь-яким кореспондентом на будь-якому матчі АПЛ, то зрозумієте, що їм не подобається писати репортажі, які може зробити будь-який хлопець з редакції, не встаючи з крісла. Читачам не подобається порядок речей, авторам не подобається порядок речей, але більшість робить це, тому що «так було завжди». Ніхто в індустрії не хоче, щоб справжню журналістику замінила рутина. І якщо з нашим приходом рутини буде менше, а справжніх речей більше – відмінно!
Хороші тексти є скрізь. The Times, Independent, Guardian, Telegraph пишуть прекрасні тексти, вони завжди будуть в порядку. Плюс ми пишемо тільки про футбол, вони ж висвітлюють регбі, теніс, крикет, скачки. І ми не в тій позиції, щоб сказати, що всіх перемогли. Тому що 80% спорту – це ті види, про які ми не пишемо. Наша поява було шоком, але всі знають, що бізнес-моделі потрібно змінювати».
Головна проблема читачів The Athletic – занадто багато хороших текстів
Зараз у британській редакції виходить близько 150 текстів в тиждень, і прочитати їх всі не можуть навіть співробітники видання. Головна скарга від читачів: «У вас чудовий контент, але я встигаю оцінити тільки один-два тексти в день».
Сам Маліон читає по 5-10 текстів на добу: «Кожен раз, коли я в поїзді або в таксі, намагаюся щось читати. І навіть я кожен раз відволікаюся на текст про НФЛ, тому що він теж відмінно написаний.
Ми можемо сповільнитися і писати менше, але тоді люди будуть відчувати, що отримують менше за ті ж гроші. В цілому це відмінна проблема – мати занадто багато хороших текстів, ми не скаржимося.
Саме тому у нас є окремі теги і особисті стрічки. Мій приятель фанат «МЮ», і я якось запитав, чи бачив він відмінний текст про, умовно, «Арсенал». Ні, тому що він читає тільки про свій клуб. У мене така ж проблема, тому що я підписаний на «Кристал Пелас», кілька команд з Чикаго і Лігу чемпіонів. І навіть не в курсі величезної кількості речей, які відбуваються в стрічках інших клубів.
Я говорив з приятелем в один з перших тижнів після запуску, і він скаржився, що тексти не можна читати в метро, тому що там немає сигналу. «Але якщо ти натиснеш на значок закладки, то текст збережеться оффлайн!» Наступного разу приятель зізнався, що ця закладка змінила його життя ».
У листопаді The Athletic запустився ще і в форматі підкастів: «Кращі відгуки часто приходять від слухачів. Напевно, впливає ритм життя: люди настільки зайняті, що їм простіше слухати щось, ніж читати. І це не вимагає великих зусиль. Ти можеш їхати в метро на роботу і слухати, ніяких проблем. Люди хочуть знати більше про свої клуби, хочуть отримати більше розваг.
Якщо піддаєш сумніву свою редакційну стратегію, тому що тебе лають в соціальних мережах, то ти щось робиш неправильно. Але якщо твої читачі просять тебе запустити подкасти, чому ні? Це просто ще один формат контенту. У нас є експерти по темі, чому б не використати їх ще і в такому жанрі. І це цікаво для авторів, які ніколи цього не робили. Всі люди, що працюють з нами, постійно пробують щось нове. І це прекрасно”.
***
P.S. Під час карантину The Athletic розширив пробний період для нових передплатників до 90 днів. Матчів немає, але цікавих історій все ще безліч.
Фото: theathletic.com; AA/ABACA/Abaca/East News; Gettyimages.ru/Julian Finney, Alex Burstow, Leon Neal, Michael Steele, Paul Kane, Alex Livesey; Twitter/muradahmed
Автор: Дарія Конурбаєва
Джерело: Tribuna.com