Лікарня в нашій громаді не мала практично ніяких варіантів психологічного розвантаження для пацієнтів. Саме тільки лікування. А друга половина дня, коли процедур небагато, навіть книжку не було де взяти почитати. Водночас громада має значний потенціал творчих людей — поетів, музикантів, художників та учасників книжкових клубів. Але він не був поєднаний із потребами пацієнтів та вимогами лікарів. Ми вирішили допомогти і з’єднати ці сили в єдиний дієвий механізм. Адже лікування – це також і настрій людини, не тільки процедури та пігулки. Ділимося нашим досвідом 2-місячного докладання зусиль.
Перебування в стаціонарі лікарні для багатьох асоціюється з білими стінами, специфічним запахом антисептиків та тривожним очікуванням результатів аналізів. Не найприємніші асоціації. І хоча традиційно вважається, що головним завданням медичного закладу є суто фізіологічне лікування (крапельниці, таблетки, операції), проте сучасна медицина та психологія в один голос стверджують: одужання починається в голові. Внутрішній ресурс, емоційна стабільність та відчуття підтримки є тими невидимими ліками, які здатні пришвидшити одужання навіть у найскладніших випадках.
Редакція Жовті Води.City виявила: у нашій громаді існував величезний розрив між потребами пацієнтів у емоційному розвантаженні та реальними можливостями лікарні. Не забуваймо, що серед пацієнтів є ті, хто знаходиться на тривалому лікуванні, та внутрішньо переміщені особи – тобто ті, кому психологічна підтримка потрібна більше, ніж іншим. Проте у лікарні практично не було простих і доступних інструментів підтримки пацієнтів. Іншими словами, можливості для змістовного дозвілля та психологічного розвантаження були обмежені. Водночас громада має значний потенціал творчих людей — поетів, музикантів, художників та учасників книжкових клубів. Але він не був поєднаний із потребами лікарні. Простими словами це означає, що не було узгодженого із самою лікарнею формату взаємодії, безпечного для пацієнтів з огляду на вимоги медиків.
У лікарні не було простих і доступних інструментів підтримки пацієнтів. Хоча лікарі були не проти, щоб це в лікарні було
Проведене редакцією офлайн обговорення підтвердило нашу гіпотезу, що мешканці міста готові допомагати, волонтери мають ідеї, а бізнес — ресурси. Але не було «містка», який би з’єднав ці сили в єдиний дієвий механізм. Ми вирішили стати цим містком, перетворивши місцеве медіа на платформу для великих соціальних змін.
Діагностика та експертна рамка: чому «мистецтво як терапія» — це необхідність
19 березня ми ініціювали велике офлайн-обговорення, організоване спільно з ГО «ВоланЦентр» для того, щоб спільно знайти відповідь на питання: як наповнити лікарняні стіни життям і змістом, щоб пацієнт відчував підтримку. І як в подальшому організувати системну співпрацю, щоб інтегрувати арт-терапію та психологічне розвантаження в життя лікарні на постійній основі. Це був круглий стіл, який зібрав тих, хто зазвичай рідко перетинається у такому форматі: практикуючих медиків, адміністрацію лікарні, громадських активістів та професійних психологів. Головною метою було зрозуміти: як саме ми можемо гуманізувати лікарняний простір, не заважаючи при цьому медичному процесу і не порушуючи вимог лікувального закладу до чистоти та інших важливих параметрів взаємодії людей.
Під час дискусії психологиня Юлія Федотова окреслила критичну важливість ініціативи. У часи війни кожен мешканець громади живе в умовах накопиченого стресу. Коли людина потрапляє в лікарню, її звичні механізми захисту слабшають. Вона опиняється в стані невизначеності: скільки триватиме лікування? Чи буде воно ефективним?
Юлія Федотова: «Психологічно-емоційне розвантаження — не розвага. Книги, мистецтво, живе спілкування — це інструменти, які допомагають пацієнту переключити увагу з болю та страху на творення. Це повертає людині відчуття контролю над власним життям».
Під час офлайн обговорення ми побачили бажання медиків та громади співпрацювати. Але водночас відчули, що бракує експертності у цьому питанні: ні у волонтерів, ні у медиків нашої лікарні раніше не було подібного досвіду. Виникло безліч практичних запитань: як організувати творчий процес у стінах лікарні так, щоб це було безпечно та не зашкодити пацієнтам.
Саме тому ми вирішили організувати друге обговорення (цього разу — онлайн) і запросили тих, хто вже роками впроваджує аналогічні проєкти в інших лікарнях України. Щоб наші медики та волонтери змогли отримати відповіді на свої питання від досвідчених колег.
Завдяки зручностям онлайн заходу, своїм досвідом змогли поділитися:
♦ Валентина Гребенюк — вихователька лікарні «Охматдит», яка розповіла про специфіку роботи з дітьми у складних станах;
♦ Ольга Степашко — координаторка мистецького проєкту студії ARTOS в «Охматдиті» та Київській обласній клінічній лікарні;
♦ Ольга Сєрих — голова ГС «Всеукраїнська асоціація лікарняних клоунів» та керівниця ГО «Сміхоноси».
Під час цієї зустрічі наші медики та волонтери змогли поставити фахівцям запитання, які їх хвилювали. Адже на початку ми зіткнулися з низкою практичних викликів, які зупиняли майже усі наші подальші дії: які саме види терапії обрати для лікарняних умов, як працювати з різновіковими групами, де одночасно можуть бути і малюки, і підлітки. Було важливо зрозуміти, скільки волонтерів потрібно для групи, наприклад, з 10 пацієнтів, щоб ніхто не залишився поза увагою. Тож дуже важливо, що ця зустріч допомогла нам уникнути типових помилок, які могли б виникнути на старті.
На початку ми зіткнулися з низкою практичних викликів, які зупиняли майже усі наші подальші дії
Надзвичайно надихаючим став досвід експертів із «Охматдиту». Вони розказали про багаторічну співпрацю з волонтерами і про фактичну відсутність обмежень у методах: від класичної арттерапії до іпотерапії. Так ми дізнались, що, готуючи заходи для дітей, маємо враховувати ще й батьків. Часто саме дорослі в лікарні зазнають більшого стресу і потребують підтримки навіть більше, ніж діти. Також ми отримали чітку формулу ресурсності: 1 волонтер на 2–3 дитини. Експерти зауважили, що випадки, коли дитина не хоче завершувати майстер-клас і прагне активних розваг, не поодинокі. Тож варто залучати волонтерів, які можуть паралельно запропонувати рухливі ігри або терапію казкою. Ми також отримали конкретні рекомендації щодо облаштування робочих місць та вибору безпечних і зручних канцелярських матеріалів.
Побудова мережі зв’язків
Ми усвідомлювали, що проведення декількох арт терапевтичних зустрічей не здатні змінити систему. Тому редакція взяла на себе роль менеджера соціальних комунікацій, зосередивши зусилля на побудові зв’язків між лікарнею та волонтерами.
Важливим етапом стало підписання меморандуму про співпрацю з міською лікарнею. Документ визначив чіткі правила взаємодії, дозволив узгодити графіки заходів, дотримання санітарних вимог і безпечну роботу волонтерів у медичному просторі. Без цього системна присутність проєкту в лікарні була б неможливою.
До проєкту також долучилася ГО «Бджола», з якою ми уклали партнерський меморандум. Організація забезпечувала залучення та координацію волонтерів, які проводять творчі заняття з пацієнтами, допомагають в організації подій і підтримують регулярність активностей. Окрім цього, «Бджола» взяли на себе закупівлю чотирьох книжкових полиць для лікарні, щоб наповнити їх літературою, що є ще одним інструментом емоційної підтримки пацієнтів. Це суттєво підсилило нашу спроможність працювати стабільно.
До речі, збір книжкового фонду для полиць у лікарні не був випадковою ідеєю. Нас про це спитав медичний персонал лікарні. Саме книжки, стверджували вони, є елементом емоційної підтримки, який дозволяє пацієнтам переключити увагу чи зменшити тривогу. А це просто необхідно, коли ти проводиш у лікарні багато часу.
Партнери допомогли закупити полиці для розміщення книжок, мешканці поділились вже прочитаними книгами, а кав’ярня погодилась стати місцем збирання книг. Без цієї взаємодопомоги ми б не впорались
У той саме час ми розуміли, що в громаді є достатньо книжок, які вже прочитані й просто стоять на полицях містян. Багато хто не знає що з ними робити, а здати на макулатуру не наважується. Тож ми очікували, що частина людей відгукнеться. Водночас не було впевненості, наскільки масовою буде ця реакція.
Спочатку ми зробили оголошення з чіткою датою, часом та місцем збору. Але побачили, що це створює бар’єр — людям потрібно підлаштовуватись під конкретний час, і це незручно для них. Після цього ми змінили підхід і домовилися з місцевою кав’ярнею про постійну точку збору. Саме це рішення стало дієвим — кількість переданих книг суттєво зросла.
До ініціативи приєдналися місцеві книжкові клуби, які поширювали інформацією серед своїх членів, а також партнери з інших міст, яким ми надсилали електронні листи, де розповідали про ініціативу. Зокрема, видавництво «Книголав» та київський книжковий клуб «Чесно про читання» надіслали поштою добірки книжок для лікарні. У результаті нам вдалося створити повноцінний книжковий фонд.
Від зацікавленості до системності
Як ми зазначили на початку, ключовою роллю редакції Жовті Води.City було налагодження взаємодії між лікарнею та творчими колективами, щоб цей процес набув системності та прогнозованості. Але перші контакти та перші заходи були за нами, ми їх планували та готували, щоб потім передати фахівцям лікарні як вже працюючий механізм.
Працювало це так. Отримавши цінні поради від фахівців лікарні «Охматдит», ми почали планувати дитячий захід у нашій лікарні. Від першого обговорення ідеї до її реалізації минув майже місяць: протягом цього часу ми разом із медичним персоналом узгоджували формат, безпечні умови проведення та деталі організації. Важливо було зберегти всі медичні вимоги до простору, з іншого — створити середовище, де діти й дорослі зможуть хоча б на деякий час відчути спокій і підтримку. Саме тому місцем проведення обрали спеціально підготовлену зону у дитячій амбулаторії Жовтих Вод, щоб не порушувати роботу усього закладу.
Першою стала творча зустріч для дітей 5–7 років та їхніх мам у техніці Fluid Art (рідкий живопис).
Ця техніка була вибрана не випадково, адже вона не передбачає “правильного” результату і не потребує навичок. Фарби вільно змішуються, створюючи унікальні візерунки — і цей процес допомагає зняти напругу, зменшити страх помилки та включитися в момент “тут і зараз”. Діти експериментували, сміялися, вигадували назви своїм роботам. До процесу долучилися мами і навіть медики.
17 квітня відбулася ще одна зустріч — для вагітних жінок, які перебувають під наглядом лікарів. У період очікування дитини, особливо в умовах війни, питання емоційного стану стає критично важливим.
Ми планували лише дві зустрічі, але запит був більшим, тож встигли організувати три. І було очевидним, що ця робота буде продовжена
Під час арт-зустрічі психологиня Юлія Федотова розповідала про емоційну гігієну, як розпізнавати свої емоції, як давати їм вихід і, найголовніше, як зробити так, щоб страх чи тривога не шкодили ні мамі, ні малюку. Окремою окрасою проєкту стала ініціатива місцевої фотографки Ольги Будай. Вона робила професійні світлини під час терапії.
Ми планували лише дві зустрічі, але запит був більшим, тож встигли організувати три. І було очевидним, що ця робота буде продовжена. Тож наступний захід для лікарів попередньо заплановано на травень. Важливо, що проєкт почав набувати ознак системності. За словами Вікторії Заславської, представниці ГО «Бджола», наразі триває узгодження графіків для подальшої співпраці з лікарнею та можливості регулярного проведення подібних активностей. Психологиня Юлія Федотова поки що не узгоджувала конкретні наступні дати, однак підтвердила готовність проводити такі зустрічі на регулярній основі — орієнтовно раз на 2–3 місяці, залежно від потреб медичного закладу.
Роль медіа: як слово стає дією
Окремо розкажу про наш внесок. Звісно, окрім того, що ми виконували свою основну задачу – знайомили людей один з одним, допомагали планувати та організовувати заходи в лікарні – кожну дію в межах цього проєкту ми вбудували в цілісну інформаційну стратегію. Ми пояснювали громаді, як і чому ці зміни відбуваються. Коротка мета проєкту полягала у формуванні розуміння серед мешканців, що міська лікарня є відкритою частиною міського життя, а не ізольованою установою. Тобто що вона не сама по собі – а частина нашої спільноти, і їй можна і треба допомагати. Тоді вдасться досягнути і довгострокову мету — змінити модель взаємодії громади з лікарнею, де мешканці стають учасниками підтримки та розвитку медичного простору.
Ми створювали журналістські матеріали, які пояснювали причини та наслідки кожної дії: навіщо потрібні книжкові полиці, чому арт-терапія використовується як інструмент емоційної підтримки, хто стоїть за ініціативами та яку роль відіграє партнерство. Таким чином кожен матеріал не лише фіксував подію, а й розкривав її зміст і логіку.
Ми пояснювали громаді, як і чому ці зміни відбуваються. Бо перш за все потрібно було, щоб мешканці зрозуміли, що міська лікарня є відкритою частиною міського життя, а не ізольованою установою. Тобто що вона не сама по собі – а частина нашої спільноти, і їй можна і треба допомагати
Найкращий ефект дали історії, побудовані навколо людей і процесів: коли ми показували конкретних учасників — пацієнтів, лікарів, волонтерів — і пояснювали, як саме змінюється їхній досвід у межах проєкту. Значно слабше працювали суто інформаційні повідомлення без людського контексту, які не викликали достатнього залучення аудиторії.
Оцінюючи результати двомісячного проєкту, ми спиралися на проміжні індикатори впливу, а не на радикальну зміну ставлення. Серед них — поява нових партнерів і учасників ініціатив, повторна участь людей в активностях (це стосується дитячих заходів, які вже відбулися двічі) та зворотній зв’язок, де учасники акцентували увагу на позитивних змінах.
Результати інформаційної кампанії:
♦ Охоплення: Понад 150 000 контактів з аудиторією на всіх платформах. Це вдвічі більше, ніж зазвичай.
♦ Зворотний зв’язок: Проєкт отримав не лише читацький відгук, а й нових учасників і партнерів. Саме через публікації та системне висвітлення ініціативи до нас долучилися видавництво «Книголав», книжкові спільноти Booklovers, «Чесно про читання», «Книгоголіки», а також фотографка Ольга Будай.
♦ Отримали подяки в усній формі від завідувачки жіночої консультації Юлії Лободенко та 5 пацієнтів міської лікарні. Окрім партнерської підтримки, ми отримали усні відгуки від завідувачки жіночої консультації Юлії Лободенко та 5 пацієнтів міської лікарні. У цих відгуках йшлося про відчутні зміни у стані людей після участі в арт-терапевтичних сесіях. Зокрема, учасники відзначали зниження емоційної напруги, відчуття внутрішнього спокою та “перемикання” з тривожного стану на ресурсний. Один із розгорнутих відгуків описує, що завдяки арт-терапії вдалося «м’яко прожити емоції, відпустити внутрішнє напруження та відчути легкість і баланс після сесії». Також окремо підкреслювалася роль середовища — безпечної атмосфери, відсутності тиску та підтримки фахівця, що дозволило людям без досвіду творчості включитися в процес.
Отже, цінність заходів була не в самій арт-активності, а в її терапевтичному ефекті: зниженні стресу, емоційному розвантаженні та створенні досвіду безпечної взаємодії з лікарняним простором.
Підсумок: результати, що залишаються
За час реалізації проєкту «Реабілітація мистецтвом пацієнтів Жовтоводської міської лікарні» редакція Жовті Води.City здобула чергові важливі результати, які показують нашій громаді, що сучасне місцеве медіа – це медіатор суспільних змін і співорганізатор соціальних ініціатив у громаді.
Найцінніше в цьому проєкті — це відчуття спільноти. Ми показали, що навіть невелика редакція у Жовтих Водах може стати епіцентром змін
Ось наші результати:
♦ Інфраструктура: завершуються робот з організації 4 книжкових локацій у лікарні
♦ Діюча мережа партнерів: Укладені меморандуми з лікарнею, ГО «Бджола» та ГО «ВоланЦентр» заклали фундамент для майбутніх ініціатив.
♦ Команда волонтерів: Сформовано ядро активних мешканців та фахівців (психологів, фотографів, митців), які вже мають розписаний графік заходів на найближчі три місяці.
♦ Зміна культури: Ми бачимо, як змінюється тональність обговорень у міських групах. Замість скепсису та скарг на «погані умови», люди обговорюють, як зробити перебування пацієнтів у закладах зручнішим та світлішим.
Для нас, як для редакції, головним результатом є довіра. Довіра жовтоводців, які бачать у нас захисників своїх інтересів. Довіра медиків, які побачили в журналістах не критиків, а союзників. Довіра бізнесу, який побачив прозорий та ефективний спосіб реалізації своєї соціальної відповідальності.
Найцінніше в цьому проєкті — це відчуття спільноти. Ми показали, що навіть невелика редакція у Жовтих Водах може стати епіцентром змін, якщо вона готова вийти за межі офісу та почати діяти разом зі своїми читачами. Ми не просто публікуємо новини — ми допомагаємо громаді зцілюватися через спільну дію, творчість та турботу. І це лише початок великого шляху до гуманного та відкритого міста.
АВТОРИ: Тетяна Потоцька, журналістка, та Олексій Погорелов, президент Української Асоціації Медіа Бізнесу
Матеріал підготовлено за фінансової підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу коштом Українського медіафонду