В нашій громаді родини загиблих і зниклих безвісти захисників ніяк не могли наважитися виходити в центр селища з портретами рідних, як це відбувається у інших населених пунктах. А влада, зі свого боку, ніяк не могла Дошку надії облаштувати, хоча давно пообіцяла це зробити для вшанування пам’яті героїв. Ми сприйняли це як потребу у певному «поштовху», без якого справи не рухалися. Ділимося досвідом: як робота редакції з об’єднання людей спрацювала і як поштовх, і як давно затребувана громадою допомога.
Вшанування пам’яті загиблих та зниклих безвісти в нашій громаді було питанням, яке потребувало вирішення. До журналісток редакції неодноразово звертались рідні зниклих безвісти військовослужбовців-земляків зі скаргами, що їм бракує реакції з боку місцевої влади на їхні запити. Також вони очікували від службовців певної ініціативи, пропозицій, допомоги. І за відсутності цього у них складалося враження, що нічого не робиться організовано, що їх залишили поза увагою.
Ми подумали, що і можемо, і маємо взяти на себе координацію у розв’язанні цих неузгодженостей. Принаймні можемо проявити ініціативу і спробувати допомогти сім’ям самоорганізуватися, дійти згоди щодо налагодження потрібної їм координації. А ми, зі свого боку, надамо усі свої ресурси для того, щоб згуртувати громаду. Врешті-решт, не всі ж питання має організовувати влада.
Ми – це ТОВ «Газета «Наш край» і сайт «Липова Долина. NEWS». Знаходимось в селищі Липова Долина і працюємо на території усього Роменського району Сумської області. Друковане видання розповсюджується переважно в двох громадах – Липоводолинській і Синівській, населення яких разом складає близько 17500 осіб. Сайт читають на території всієї Роменщини. Ми також маємо сторінку в Фейсбук, яка наразі налічує понад 9 тисяч підписників.
Допомогою родинам загиблих та зниклих безвісти займаємось не перший день, і у серпні-вересні 2025 року вже почали згуртовувати їх. Зокрема, допомогли організувати і провести декілька зустрічей і мирних акцій, створили групу в одному з месенджерів для спілкування та координації, допомогли підготувати і направити письмове звернення до Липоводолинської селищної ради з пропозиціями про вшанування зниклих військовослужбовців, зокрема, про облаштування Дошки надії. Але основною проблемою була відсутність серед цих родин «ядра», активістів, які б могли йти до представників влади й добиватися вирішення тих чи інших питань. Та й відкриття Дошки надії залишалося обіцянкою. Тож потрібно було діяти далі. Бо родини приходили і приходили до редакції, і тепер запитували «Коли ж нарешті ми проводитимемо акції в Липовій Долині?» і «Коли буде відкрито Дошку надії?»
Гарний початок – це завжди формування очікувань
Щоб не вийшло так, що від нас очікують те, чого ми в принципі не можемо дати, розпочали з опитування. На початку січня 2026 року редакція «Нашого краю» запитала родини зниклих безвісти військовослужбовців, які питання досі залишаються без відповіді та потребують уваги.
Отримали відповіді 9 сімей – не лише з Липоводолинської та Синівської громад, а й із сусідніх, зокрема троє респондентів із Роменської громади. Ще п’ять родин поділилися з нами своїми думками особисто, під час зустрічей з ними. Серед першочергових потреб побачили бажання мати більше людської уваги, підтримки та співчуття. А також прагнення пришвидшити відкриття Дошки надії в Липовій Долині як символу пам’яті, віри та єдності родин.
Ми визначили два пріоритети: відкриття Дошки надії й допомога у проведенні мирних акцій у Липовій Долині
На запитання «Чого вам зараз найбільше бракує?» відповіді знову й знову зводилися до одного: не вистачає пояснень, зрозумілої комунікації з боку органів влади, щирої й постійної підтримки. Тож, спираючись на отримані результати, ми визначили для себе два основні пріоритети: відкриття Дошки надії й привернення уваги до проблем родин зниклих безвісти шляхом проведення мирних акцій у Липовій Долині.
Продуманий план – запорука того, що задумане приведе до результату
Відповідно до визначених пріоритетів, наступним кроком стало складання нашого власного плану дій. Та його виконання, звісно ж. План включав, насамперед, проведення першої мирної акції в Липовій Долині. Це мало показати, що підтримка родин зниклих безвісти захисників на місцевому рівні є. Але самі учасники не могли наважитися виходити в центр селища з портретами рідних, як це відбувається у інших населених пунктах. Потрібен був своєрідний «поштовх». Тоді журналістки редакції запропонували день та місце, а також допомогли підготувати звернення до районної адміністрації, необхідне для отримання дозволу на проведення заходу. А потім збирали людей, залучали громаду до підтримки та й брали участь у акції пам’яті особисто.
Самі учасники не могли наважитися виходити в центр селища з портретами рідних, як це відбувається у інших населених пунктах. Потрібен був своєрідний «поштовх»
Ще однією важливою дією стала зустріч із керівниками Липоводолинської селищної ради, яку ініціювала редакція. Без цього не вдалося б активізувати рух вперед до відкриття Дошки надії. Адже потрібно було розібратися в деталях: чому діяльність застопорилась? На що може вплинути втручання редакції? Бо робота з облаштування місця вшанування зниклих безвісти земляків була розпочата ще в кінці вересня 2025 року. Зокрема, був визначений формат вшанування (Дошка надії), прозвучала обіцянка влади відкрити Дошку в жовтні 2025. Але наближався кінець 2025 року, а процес, здавалося, стояв.
Коли ми почали вивчати, чому все відкладено «в дальню шухляду», дізналися, що чи то неправильно вказано по-батькові на одному з портретів, чи то не замовлені прапори. Одним словом, і тут було потрібно «підштовхнути». Після зустрічі, неформального спілкування, кількох публікацій, а також неодноразових прохань і нагадувань, селищна рада таки активізувала роботу. І 14 січня 2026 року Дошка надії була відкрита. Не зовсім у такому форматі, якою б її хотіли бачити родини, але з офіційною церемонією за участі родин, громадськості селища, старост, керівників установ та представників відповідних служб. Тож головна мета – зробити видимими та вшанувати зниклих військовослужбовців – нарешті була досягнута.
Кожна публікація в межах проєкту виконувала окрему функцію і була інструментом посилення впливу заходів, а не просто інформаційним супроводом
І, звісно, в нашому плані була підготовка відповідних публікацій для газети й сайту, щоб привертати увагу до мирних акцій, розповідати про домовленості, досягнуті на зустрічах, долучати громаду до обговорення та отримувати від людей поради і ідеї, і, звісно, через інтерв`ю з рідними зниклих безвісти захисників організовувати підтримку з боку громади. Кожна публікація в межах проєкту виконувала окрему функцію і була інструментом посилення впливу заходів, а не просто інформаційним супроводом. Але про цей досвід я хочу розказати окремо.
Журналістика як велика частина успіху: інакше багатьох просто не залучити
Основною метою роботи редакції, звісно, було об’єднати громаду ідеєю збереження в пам’яті усіх імен зниклих безвісти, підтримки їхніх сімей та спільних зусиль у розшуку кожного з цих наших односельців. Публікації про зустрічі та акції дозволяли донести тему зниклих безвісти захисників до значно ширшої аудиторії, ніж безпосередні учасники подій, залучити нових прихильників, партнерів та представників органів влади. Матеріали у форматі інтерв’ю з рідними зниклих безвісти виконували емпатійну функцію – через персональні історії вони формували суспільну чутливість до проблеми, переводили її з абстрактної площини у людський вимір.
Ми використали силу місцевого медіа щоб залучити, об’єднати, нагадати про домовленості, масштабувати результати заходів, та посилити голоси родин зниклих безвісти
Саме у такий спосіб ми використали силу місцевого медіа – залучити, об’єднати, нагадати про домовленості, масштабувати результати заходів, та посилити голоси родин зниклих безвісти.
За час реалізації проєкту ми підготували та оприлюднили 6 публікацій та 3 відео. Звісно, відео отримували більше переглядів, аніж текстові публікації, але основним відкриттям для нас стало набагато більше охоплення кожного відео, аніж ми планували. Так, ми розраховували, що одне відео переглянуть, в середньому 5000 разів. Але відео з першої мирної акції в селищі зібрало аж 30313 переглядів, а з відкриття Дошки Надії в Липовій Долині – 22978. Щодо публікацій, то вони збирали приблизно таку аудиторію, яку ми і планували. Так, газетні публікації мали приблизно 5000 переглядів і 3500 разів, в середньому, переглядали кожну публікацію на нашому веб-сайті.
Зростання охоплень та підписників дає надію, що більше людей будуть долучатися до заходів у громаді, тобто що нам вдалося збільшити залучення
Сукупна аудиторія проєкту склала 147836 осіб, з яких 13000 – друкована аудиторія, і 134836 – цифрова. Завдяки підвищеній увазі до матеріалів, які наша редакція підготувала в рамках проєкту, за 2 місяці кількість підписників у фейсбуці збільшилася із 8,3 тис. до 8,6 тис. осіб. Це – показник того, що людям важливо отримувати від нас інформацію, що вони зацікавлені слідкувати за нашими повідомленнями, бо це має для них цінність. А відтак це дає надію, що більше людей будуть долучатися до заходів у громаді, тобто що нам вдалося збільшити залучення.
Сформувати спільноту – найбільш важливе завдання
Насправді це також і визнання цінності та важливості результатів, яких вдалося досягнути усім разом, завдяки спільним зусиллям. Так, за час проєкту було проведено дві мирні акції на підтримку родин зниклих безвісти в Липовій Долині, в яких взяли участь близько 150 осіб (50 – члени родин, 100 – громадськість). Крім того, у приміщенні редакції відбулося дві зустрічі родин безвісти зниклих захисників щодо поточних питань, у яких взяли участь близько 15 осіб. У тому числі, ми допомагали готувати листи-прохання в райдержадміністрацію і селищну раду, щоб отримати дозволи на проведення акцій, обговорювали формат цих заходів.
Вже сказали вище, що нарешті в Липовій Долині була відкрита Дошка надії, на якій сьогодні розміщено 25 світлин безвісти зниклих земляків. У заході взяли участь більше 100 осіб. Тобто почата раніше робота була доведена до кінця.
Найвищим результатом для громади стало те, що родини зниклих безвісти захисників згуртувалися, утворили нарешті неформальну спільноту
Також редакція продовжила адмініструвати діяльність неформальної спільноти родин зниклих безвісти, зокрема підтримувати роботу вайбер групи «Почуті. Липоводолинщина». Кількість родин, які долучились до спілкування у цій групі, зросла із 23 у вересні 2025 року до 30 у січні 2026-го. Родини знайомляться, організовуються для спільних поїздок, разом готують пошукові документи в різні організації тощо.
А найвищим результатом для громади стало те, що родини зниклих безвісти захисників згуртувалися, утворили нарешті цю неформальну спільноту. Бо, згадайте, на початку проєкту такого об’єднання не було, і людям бракувало можливості координувати зусилля. Продовжується спілкування цих родин із районним громадським об`єднанням «Незабуті Ромни», яке допомагає з оформленням і подачею документів у різні установи й організації, проводить мирні акції, підтримує психологічно тощо. Налагоджено контакти із родинами зниклих безвісти з Недригайлівської громади.
Самий вагомий результат у тому, що невидимі до цього імена безвісти зниклих земляків стали видимими, а їхні рідні вже не сам на сам зі своїми думками, труднощами, важкістю очікування та вірою в краще
Ну а самий головний результат полягає у тому, що невидимі до цього імена безвісти зниклих земляків стали видимими, а їхні рідні вже не сам на сам зі своїми думками, труднощами, важкістю очікування та вірою в краще. Вони можуть говорити вголос, в першу чергу на сторінках нашого медіа. Тож якби не ці проєкти, родини зниклих безвісти так би й залишалися один на один зі своїм горем.
Ключовий висновок: місцеве медіа є сильним тільки разом з громадою
І наостанок хочу виділити декілька висновків, які, з одного боку, підсвічують важливість отриманих в цьому проєкті і для нас самих. А з іншого – показують важливі акценти, на які ми радимо звернути увагу колегам.
Так, перш за все, завдяки тому, що громаді, завдяки взаємодії, вдалось отримати описані вище результати, ми, як локальне медіа, укріпили свій авторитет і вплив в очах мешканців. Наші зустрічі реально спрацювали на результат: процес комунікації між владою і родинами зниклих безвісти покращився і йде набагато результативніше, ніж раніше. Окрім того, ми залишаємося єдиним медіа в Роменському районі, яке напряму зустрічається з родинами зниклих безвісти, організовує мирні акції на їхню підтримку. Неодноразово відвідуючи мирні акції на підтримку безвісти зниклих захисників у Ромнах, ми покищо залишаємося єдиним медіа, яке висвітлює ці події. В районі офіційно зареєстровано три газети, та жодна з них не приділяє уваги цьому питанню.
Наші зустрічі реально спрацювали на результат: процес комунікації між владою і родинами зниклих безвісти покращився і йде набагато результативніше, ніж раніше
Другим важливим моментом є те, що люди завдяки нашому втручанню отримують реальну допомогу. При цьому родини безвісти зниклих військовослужбовців – особлива категорія. Коли нині бачимо, як ці жінки зустрічаються, спільно вирішують питання, їздять на районні й обласні акції, збирають кошти на допомогу військовим – горді від того, що це виключно наша заслуга. Родини постійно висловлюють слова вдячності журналісткам нашого медіа. «Дякуючи сильному, згуртованому колективу редакції, Дошка надії є! Тепер чекаємо на повернення наших Героїв та ще якби всі повернулися живими», – каже мама зниклого безвісти Героя, жителька Підставок Надія Ралко.
Завдяки такій, більш тісній, взаємодії, зокрема і проведенню опитувань, ми постійно оновлюємо своє видання, змінюємо стиль роботи, перетворюємося з просто друкованої газети в мультимедіа. Як результат – люди продовжують нас читати. Лише перебуваючи «у вихорі подій», можна розібратися в проблемі. Чим більше таких проблем медіа порушує й висвітлює, тим популярніше воно стає серед читачів. Це, в свою чергу, дає приріст аудиторії на різних платформах.
Тільки тоді, коли медіа допомагає людям розібратися, що відбувається насправді, довіра до нього зростає. А разом з цим – і популярність у читачів
А ще ми ніколи не боялися, що наші публікації не сподобаються місцевій владі (вони переважно завжди їм не подобаються). Пройшовши цей рубікон, дихається і думається вільніше. Тож радимо колегам відходити від висвітлення подій за принципом «щоб нікого не образити». І писати власні історії, піднімати важливі теми – не обмежуватися простим передруком того, про що сказали інші.
А ще – подаватися на проєкти від УАМБ. Це реально стимулює порушувати більше проблем на сторінках газети і на онлайн-платформах.
Ми ж, звісно, будемо продовжувати робити те, що розпочали. Перш за все, будемо залишатися на зв’язку з родинами, вони нам довіряють. Крім того, будемо допомагати родинам зниклих безвісти, та й в цілому мешканцям Липоводолинської та Синівської громад, вирішувати поточні проблеми. Адже це для них важливо. Звісно, будемо шукати для цього фінансування та підтримку – донорів, підприємців тощо. А поки не знайдемо – будемо робити свою роботу коштом редакції. Зокрема, вже заплановано проведення подальших акцій в Липовій Долині, і після лютого 2026 року. Регулярно друкуватимуться тематичні матеріали – історії родин зниклих безвісти захисників. Плануємо й надалі готувати роз`яснювальні статті для цих родин тощо. Залишатимемося своєрідним хабом, де кожен зможе отримати інформаційну і моральну підтримку. До чого заохочуємо і колег. Адже місцеве медіа є сильним тільки разом зі своєю громадою.
АВТОРИ: Наталія Шутько, директорка ТОВ «Газета «Наш край» та Олексій Погорелов, президент Української Асоціації Медіа Бізнесу
Матеріал підготовлено за фінансової підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу коштом Українського медіафонду