Частина ВПО, які залишилися проживати у нашій громаді, є малоактивними – не шукають роботу, не будують планів на майбутнє, не беруть участь у житті громади. Навряд чи унікальна наша ситуація – мабуть, у багатьох громадах відбувається щось подібне. Тому ми вирішили поділитися досвідом того, як робота редакції місцевого медіа дозволяє залучати ВПО до взаємодії з громадою, а громаду йти назустріч своїм новим мешканцям. Наш досвід – саме про те, яку потужну роль відіграє якісна комунікація, організована місцевим медіа. Адже мешканці нам довіряють. А ВПО, мабуть, довіряли своєму медіа там, де вони жили до війни. Тож, як кажуть, сам Бог велів використати цю довіру та м’яку силу медіа.
В Ємільчинській та Барашівській громадах Житомирської області проживає близько 25 тисячі осіб. Ще біля 4000 приїхали до нас, рятуючись від бойових дій, і десь 600 з них залишилися проживати постійно. Частина вже стала активними членами громади, але друга частина все ніяк не може адаптуватися. Первинні потреби – житло, гуманітарна допомога, базові консультації – були більш-менш закриті. Але інтеграції бракує: ці люди не мають сталого кола спілкування, не розуміють, як і де можуть бути корисними громаді, не бачать перспектив залишатися надовго. Хоча при цьому не знають, де ж буде їхній новий дім, якщо не у нас.
Наш досвід побудови ефективних комунікацій дозволяє подивитись на це крізь призму інформаційних потоків. І видно, що ці ВПО є ізольованими, не мають регулярного спілкування з такими ж переселенцями, як вони самі. Відповідно, їм немає з ким виговоритися, обговорити спільні проблеми, обмінятися інформацією.
Так відбувається тому, що, на нашу думку, місцева влада зосереджується, переважно, на вирішенні поточних соціальних і бюджетних питань. Що цілком виправдано. Проте, за такого підходу, тема довгострокової інтеграції переселенців залишається поза увагою. Та й ресурсів у влади, вочевидь бракує. Самі ВПО теж не ініціюють публічні обговорення через психологічну та фізичну втому, недовіру або страх конфліктів. Тож громада просто не має достатньо інформації, щоб усвідомити масштаб і глибину проблеми. А інформація про переселенців з’являється епізодично і зводиться до кількох дописів на рік у соціальних мережах органів місцевого самоврядування або коротких повідомлень подієвого характеру – наприклад, про приїзд фахівців з області чи оголошення ради ВПО щодо юридичної допомоги.
Аналізуючи цю ситуацію, редакція газети «Народна трибуна» дійшла висновку, що ключовою проблемою є не стільки нестача ресурсів чи окремих рішень, а насамперед відсутність постійної публічної комунікації між внутрішньо переміщеними особами, місцевою владою та жителями громад. Цей висновок ґрунтувався на спостереженнях, спілкуванні з переселенцями, представниками влади та місцевими мешканцями, а також на аналізі інформаційного поля, у якому тема ВПО була присутня мінімально й фрагментарно.
Ключовою проблемою є відсутність постійної комунікації між внутрішньо переміщеними особами, місцевою владою та жителями громад
Саме тому редакція визначила для себе завдання не просто інформувати про окремі події, пов’язані з ВПО, а вибудувати комунікаційний майданчик. Тобто створити зручну платформу для діалогу, обміну думками і спільного пошуку рішень. Ми планували, що такий підхід дозволить ВПО особисто описувати суть проблем і разом із громадю та відповіальними особами аналізувати наявні можливості та шукати рішення. Саме формат платформи, за нашим задумом, мав одночасно і підштовхувати ВПО до чіткішого формулювання, що саме їм не вдається, і до розуміння причини цих невдач. А також мав «надати їм голос». Тоді і вони самі б більш активно задумувались над тим, що вони роблять, а чого не роблять, і громада б приділяла більше уваги залученню ВПО до участі у спільних справах.
Щоб не сприйняти уявне за реальне, ми почали з вивчення ситуації
Само собою, ми створили такий простір на базі редакції газети «Народна трибуна». Ми проводили публічні обговорення, круглі столи, готували журналістські матеріали і активно працювали в соціальних мережах. Журналісти виконували роль модераторів обговорень: ставили запитання, узагальнювали позиції, виносили проблемні моменти у публічний простір і повертали їх на обговорення вже з конкретними пропозиціями. У такий спосіб ми прагнули дати старт процесу сталих змін і зробити тему інтеграції ВПО важливою та видимою для всієї громади.
Ми – це ТОВ «Редакція газети «Народна трибуна», яка видає щотижневе друковане видання з аудиторією понад 5 тисяч постійних читачів, а також наповнює інформацією власний вебсайт та сторінки у соціальних мережах Instagram (понад 2400 підписників) та Facebook (понад 2600 підписників). До початку реалізації проєкту середні охоплення одного інформаційного матеріалу в соціальних мережах у нас коливалися в межах 1,2–1,5 тисячі осіб, а рівень залученості аудиторії був нерівномірним і залежав переважно від подієвих новин.
Розпочавши працювати над своїм проєктом, ми, в першу чергу, дослідили, як у громадах йде обговорення питань, пов’язаних із інтеграцією внутрішньо переміщених осіб. І неодноразово бачили, як кожен із учасників процесу діяв у межах власного поля відповідальності, але між діями суміжних фахівців практично не було постійної комунікації. У результаті навіть ті інструменти, які формально існували (рада ВПО, соціальні служби, громадські ініціативи), не давали очікуваного ефекту.
Проблема була у тому, що більшість рішень Ради ВПО або не доходили до реалізації, або залишалися непоміченими самими ВПО, яким вони мали допомагати
Одним із найбільш показових прикладів стала ситуація з радою ВПО в Барашівській громаді. Ця рада була створена відповідно до рекомендацій на державному рівні, мала формальний склад і визначені повноваження. Її очолює внутрішньо переміщена особа Катерина Ткачук, яка на момент початку проєкту проживала в громаді понад три роки, активно долучалася до волонтерських ініціатив і користувалася довірою серед частини переселенців. Проте діяльність ради, проведення нею засідань та направлення звернень не приводили до системних змін. Більшість рішень або не доходили до реалізації, або залишалися непоміченими самими ВПО, яким вони мали допомагати.
Щоб розібратися уважніше та знайти ефективне рішення, журналісти пішли до голови ради «на розмову». Тоді ж дізналися, що пані Катерина відчуває професійне та емоційне вигорання. За її словами, протягом кількох місяців вона використала всі ідеї та інструменти, які знала: звернення до органів влади, особисті консультації, спроби координувати допомогу між різними службами. Однак це не призводило до відчутного зрушення в ситуації більшості ВПО, які залишалися в стані затяжної адаптації. І тоді вона почала думати про складання повноважень, адже вважала свою роботу нерезультативною.
Не можна вирішити проблему зусиллями однієї людини або навіть одного органу, якщо ці зусилля не підкріплені постійною публічною комунікацією
Ми ж побачили в цій історії ознаки глибшої проблеми, яка напряму була пов’язана з метою проєкту. Йшлося не про непрофесійність голови ради ВПО, і не про відсутність у неї бажання працювати, а про вичерпання індивідуальних ресурсів у ситуації, де відсутній широкий обмін ідеями та зворотний зв’язок. Фактично рада ВПО функціонувала у вакуумі: її діяльність майже не обговорювалася публічно, більшість переселенців не знали, чим саме вона займається, а місцеві мешканці та підприємці взагалі не сприймали її як майданчик для пошуку спільних рішень.
Саме на цьому етапі редакція сформулювала власну логіку дій. Журналісти дійшли висновку, що проблема не може бути вирішена зусиллями однієї людини або навіть одного органу, якщо ці зусилля не підкріплені постійною публічною комунікацією. Тож ми вирішили використати свою ключову силу – статус локального медіа як відкритої комунікаційної платформи, якій довіряють різні групи мешканців.
Обговорення, яке змінило роботу ради ВПО
Але також ми подумали, що «інформувати про проблему», а тим більше давати оцінки роботі ради ВПО – погана ідея, яка точно не допоможе розв’язити ситуацію. Набагато більш розумним буде показати в деталях, як функціонує рада, з якими обмеженнями стикається її голова, які очікування мають переселенці, і чого бракує для реальних змін. І не просто показати – а дати можливість усім охочим долучитись до пошуку рішення, підказати варіанти, які можуть змінити ситуацію.
Під час організованого круглого столу журналісти поставили в центр уваги сам механізм взаємодії: хто і як ухвалює рішення, чому частина ідей не працює, яких думок і пропозицій бракує в цьому процесі. У дискусії взяли участь як внутрішньо переміщені особи, так і місцеві жителі, а також представники органів влади та громадських ініціатив. Відверта розмова показала усім те, про що багато хто просто не подумав раніше. А саме, що значна частина проблеми полягає у відсутності регулярного обміну інформацією та двостороннього зв’язку. Люди не знали, куди звертатися зі своїми питаннями, не розуміли, які рішення вже напрацьовані, і не бачили себе учасниками процесу.
Відверта розмова показала усім, що вирішенню проблеми сприятиме регулярний обмін інформацією та двосторонній зв’язок
Після цього обговорення з’явилися конкретні ідеї, які раніше не розглядалися: регулярне інформування про роботу ради ВПО через газету «Народна трибуна», використання місцевого інформаційного додатку «Барашівський вісник» для оперативного донесення рішень і оголошень, а також проведення відкритих зустрічей не лише для ВПО, а й для всіх мешканців громади. Ці ідеї стали результатом саме публічного діалогу, організованого нашим медіа.
А головним стало те, що після обговорення голова ради ВПО вирішила продовжити роботу. Вона отримала не лише моральну підтримку, а й нові інструменти і розуміння, що проблема не є наслідком її особистих помилок. І що для руху вперед потрібно розвинути комунікаційну частину, а завдяки цьому – розширити коло ідей і залучити ширшу спільноту. До речі, це змінило і роботу ради – вона стала більш відкритою та публічною, на додачу до тієї консультаційної діяльності, яка залишилась її сильною стороною.
Завдяки відкритому діалогу робота ради ВПО стала більш відкритою та публічною, що посилило цінність її консультацій
В цілому ми планували провести три подібних зустрічі-обговорення за час виконання проєкту. Але після проведення двох побачили, що маємо активніше залучати до обговорення і громаду, і ВПО. А для цього варто перенести обговорення на сторінки медіа – як друкованого видання, так і в соцмережі. Адже метою проєкту в цілому було налагодження діалогу і широке залучення до розмови самих переселенців, місцевих жителів, представників влади, соціальних служб і громадських організацій. Та й переважну більшість актуальних питань ми обговорили на двох перших дискусіях, тож далі потрібно було активно попрацювати з публікаціями – те, що було напрацьовано в ході діалогу і потребувало широкого обговорення в громаді.
Публікації показали багатьом приклади успіху, які і вони зможуть повторити
Публікації, до слова, були другим важливим форматом, який ми використовували для досягнення мети проєкту. Ми запланували підготувати шість розгорнутих публікацій, кожна з яких мала висвітлювати окремий аспект адаптації переселенців: умови проживання, доступ до послуг, пошук роботи, участь у громадському житті, діяльність ради ВПО та, звісно, приклади успішної інтеграції. Останні мали показати, по-перше, самим переселенцям, що «у інших вийшло – і у вас вийде, якщо спробуєте». А по-друге, це б підсвітило можливості, які з’являються в громаді завдяки новим мешканцям.
Люди ж часто не знають про те, що у них в населеному пункті відкрилось щось нове і корисне – ремонт техніки, послуги з реабілітації, виробництво сиру та ін. Роль цих, дуже різних, матеріалів полягала як в інформуванні про можливості (як нові, так і існуючі), так і у створенні зручного формату обговорення проблем та пошуку рішень, де участь людей з різним досвідом та рівнем знань дозволяє подивитися і на проблему, і на можливі рішення під різними кутами. А ще – використати вже наявний успішний досвід людей та громад.
Історії допомагають: люди не тільки розуміють, що «у інших вийшло – і у вас вийде», але й дізнаються про нові можливості, які нові мешканці створюють в громаді
Одним зі, справді, гарних прикладів таких публікацій є історія сім’ї Бабенків, переселенців зі Скадовського району. Ми познайомилися із паном Степаном випадково, від його партнерів по грі у настільний теніс. І дізналися, що він і в інших видах спорту теж досить успішний, а от з роботою було не стабільно. І вік цьому не сприяє (55+), та й сам він не дуже знає, де шукати ту роботу. Ми його відрекомендували ГО ВК «Ветеран. Ємільчине», у яких дефіцит ветеранів у категорії «55+», тож і команду для виступів сформувати вкрай важко. А ще пан Степан Бабенко, побачивши, що можливості знайти роботу для нього є, нещодавно влаштувався водієм у пересувне відділення «Укрпошти», яке базується в Ємільчиному. А це і нам на користь – маючи надійного партнера, легше розповсюдження «Народної трибуни» організовувати. Подавши його історію в одному з матеріалів проєкту, ми впевнені, що допомогли не одній сім’ї поглянути на можливості, які насправді є. Варто лише пошукати, поговорити з людьми, поцікавитись, та й наші матеріали почитати – ми також у цьому допомагаємо і ВПО, і мешканцям громади.
Окрім цих шести розгорнутих журналістських матеріалів, які були опубліковані у друкованій газеті, ми ще підготували та поширили 2 відео на сайті, а також 10 публікацій на сторінках нашого медіа в соціальних мережах. Кожна публікація в газеті супроводжувалася анонсами у Facebook та Instagram, що забезпечувало додаткове охоплення.
Ще однією цінністю для громади був інформаційний буклет для ВПО з актуальними контактами служб, організацій і ініціатив, до яких можуть звертатися переселенці в громадах. Ми розробили його раніше, але він потребував оновлення і доповнення. Тож ми це зробили і поширювали цей оновлений довідничок протягом усього проєкту через редакцію, соціальні служби та під час публічних заходів. Він гарно доповнював журналістські матеріали, даючи людям потрібні їм контакти, щоб вони могли напряму звертатися до організацій чи підприємців після прочитання публікацій або участі в обговореннях.
Аналіз кількісних показників дозволяє говорити, що виконана нами робота з інформацією була дуже цінною для людей. Так, сукупна аудиторія проєкту склала понад 54 тисячі осіб, що більш ніж у 4 рази перевищує те, що ми очікували. Особливо високий рівень реакцій і поширень мали публікації, які описували та пояснювали, як відбувався процес пошуку того чи іншого рішення, а не лише «інформували» про наявність проблеми. Загальне охоплення публікацій у Instagram сягнуло 23 021 особи, у Facebook – 11 522 особи. Матеріали на сайті редакції переглянули 945 унікальних читачів, а друкована версія газети охопила 18 744 читачі.
Особливо високий рівень реакцій і поширень мають публікації, які пояснюють, як відбувався процес пошуку рішення, а не лише «інформують» про наявність проблеми
Залучення аудиторії проявлялося у вподобаннях, коментарях, поширеннях та приватних повідомленнях до редакції. Користувачі активно реагували на матеріали, дякували за висвітлення теми, поширювали публікації серед знайомих ВПО та зверталися за додатковою інформацією щодо участі в проєкті. Звісно, охоплення постів було різним і варіювалося залежно від тематики: нагадування та інформаційні повідомлення мали нижчі, але стабільні показники, тоді як матеріали з емоційною складовою демонстрували значно вищу залученість.
А найбільших охоплень і взаємодій досягли публікації, пов’язані з живим досвідом переселенців. Зокрема, матеріал про круглий стіл зібрав 5 177 переглядів в Instagram та 3 593 у Facebook. Не менш значущі показники мали історії ВПО (до 3 463 переглядів в Instagram). Тож, підсумовуючи, можемо говорити, що тема адаптації ВПО є актуальною для громади і що аудиторія довіряє «Народній трибуні».
Чотири важливих зміни в громаді, до яких ми точно причетні
Окрему увагу маємо приділити змінам, які відбулися або почали відбуватися в громаді після наших інформаційних активностей. Найважливішим ми самі, в редакції, вважаємо те, що в Ємільчинській та Барашівській громадах робота з інформацією, присвяченою адаптації ВПО, почала набувати системності. До початку проєкту тема переселенців була фрагментарною: окремі рішення ухвалювалися, але вони не були видимими, не обговорювалися публічно і не формували відчуття спільного процесу. Завдяки нашій роботі тема ВПО повернулася у фокус громадської уваги.
Тема переселенців була фрагментарною: окремі рішення ухвалювалися, але вони не були видимими, не обговорювалися публічно і не формували відчуття спільного процесу
Через публікації в газеті, на сайті та в соціальних мережах редакція системно висвітлювала реальні історії переселенців – їхні труднощі, успіхи, шляхи адаптації. Людські історії перестали бути «невидимими» і стали предметом суспільної розмови. Це допомогло місцевим жителям краще зрозуміти, з якими викликами стикаються ВПО, зменшило соціальну дистанцію між місцевими мешканцями та переселенцями, сприяло формуванню емпатії та взаємної підтримки. Водночас і ті ВПО, яким адатуватися найважче, отримали і приклади, і допомогу, яка мотивує їх бути більш активними і шукати власний шлях вперед.
Ми виділяємо 4 важливі зміни, які вже сталися у громаді і є важливими для вирішення проблеми, яку ми визначили метою цього проєкту.
Зміна перша. З’явився постійний простір для діалогу. На базі редакції був створений комунікаційний майданчик та міні-хаб для ВПО. Завдяки цьому переселенці можуть не лише отримати інформаційну та юридичну допомогу, а й просто поспілкуватися, відчути підтримку, знайти нові соціальні зв’язки. Редакція фактично перетворилася на місце довіри, куди ВПО звертаються з проблемами та запитами.
Зміна друга. Активізувалася самоорганізація ВПО. Завдяки зустрічам, розширенню Viber-спільноти та публічним обговоренням сформувався актив серед переселенців. ВПО почали ділитися досвідом, інформацією про роботу, житло, соціальні послуги, підтримувати одне одного. Це важливий крок від позиції «отримувачів допомоги» до активних учасників життя громади. Змінився і формат роботи ради ВПО в Барашівській громаді. Після публічного обговорення і круглого столу рада перейшла до регулярного інформування громади: щонайменше раз на місяць почали з’являтися повідомлення про її роботу в місцевому додатку «Барашівський вісник». Це ініціювало і збільшення кількості звернень ВПО до ради до 5-7 на місяць (у грудні 2025), а також заохочує залучення місцевих жителів і підприємців до обговорення проблем переселенців.
Зміна третя. Налагодилася комунікація між ВПО та владою. Проведений круглий стіл і публічні дискусії дали можливість переселенцям напряму озвучити свої проблеми представникам місцевого самоврядування, соціальних служб, центру зайнятості. Частина питань була почута і взята в роботу. Для громад це важливо, адже раніше механізм реального діалогу практично не працював. Не менш важливим є і те, що обговорення теми адаптації ВПО стало регулярним і публічним. Як показано вище, за час реалізації проєкту редакція підготувала 6 розгорнутих матеріалів, які в сукупності охопили близько 20 000 читачів у цифрових каналах і приблизно 5 000 читачів друкованої газети. Кожен матеріал формулював проблему, показував різні точки зору і запрошував до діалогу. У середньому кожна публікація в соцмережах отримувала понад 150 реакцій, що значно перевищує середні показники редакції.
Не є рекламою: дізнавшись про наявність тих чи інших можливостей, люди стали користуватися ними
Зміна четверта. Зросла поінформованість щодо прав і можливостей ВПО. Юридичні консультації, інформаційні матеріали та оновлений буклет допомогли переселенцям краще орієнтуватися у своїх правах, соціальних гарантіях, можливостях працевлаштування та отримання допомоги. Це підвищило рівень правової грамотності та впевненості людей у власних діях. Зокрема, дізнавшись про наявність тих чи інших можливостей, люди стали користуватися ними. Так, з того, що ми знаємо, за час проєкту щонайменше 35 ВПО скористалися контактами та інформацією з оновленого буклета. А поширені нами історії родин, наприклад сім’ї Бабенків, подають людям моделі та слугують прикладами для повторення. Така публічність буде запускати цілий ланцюг змін – від соціальної інтеграції ВПО до розвитку самої громади.
Таким чином, головним результатом проєкту стало не окреме рішення, а запуск процесу, який уже почав впливати на вирішення проблеми затяжної адаптації ВПО і має потенціал для довгострокового ефекту.
Висновки і досвід. Для себе і для колег
Ми пишаємось тим, що змогли перетворити ідею на конкретний результат, який реально вплинув на життя людей і зміцнив позиції нашої редакції у громаді. Найбільше задоволення приносить відчуття, що ми не просто «пишемо статті», а створюємо медіа, яке дійсно служить людям. Наприклад, проведення круглих столів із переселенцями та вразливими групами населення дозволило побачити безпосередній ефект: люди отримували психологічну підтримку, ділилися своїми проблемами, знаходили відповіді на актуальні запитання, а також відчували, що їхні історії важливі для суспільства.
Найбільше задоволення приносить відчуття, що ми не просто «пишемо статті», а створюємо медіа, яке дійсно служить людям
Ми також змогли підвищити професійну якість наших матеріалів. Завдяки проєкту ми навчились працювати з більш глибоким контентом: інтерв’ю з експертами, аналітика місцевих проблем, висвітлення соціальних ініціатив. Це не тільки збільшило довіру до нашого медіа, а й підняло планку внутрішніх стандартів. Пишаємося й тим, що в рамках проєкту нам вдалося поєднати журналістику з активною соціальною роботою, без втрати професійної об’єктивності та етичних принципів.
Ще один момент, який викликає гордість – це те, що проєкт зміцнив нашу команду. Ми навчилися ефективно координувати роботу, делегувати завдання, спільно вирішувати проблеми, розвинули внутрішню комунікацію та професійну довіру між колегами. Це не менш важливо, ніж самі результати для громади: тепер ми готові до нових викликів і масштабних ініціатив, бо маємо довіру один до одного та досвід спільної роботи над великими проєктами.
Та й аудиторія все це помітила та відзначила. Люди давали нам прямий зворотний зв’язок: вони стали більше читати нашу газету, активно підписувалися на соцмережі, брали участь у наших ініціативах. Це стало підтвердженням того, що проєкт став не просто «доброю справою», а створив реальну цінність для аудиторії. Крім того, він надихнув нас шукати нові формати: інтерактивні рубрики, онлайн-платформи для обміну досвідом, спецпроєкти для вразливих категорій.
Ми не просто робимо «добру справу» – ми створюємо реальну цінність для аудиторії. І самі надихаємось на пошук нових форматів
Тож найцінніший досвід, який ми можемо передати колегам з інших редакцій – це вміння поєднувати журналістику з активною соціальною роботою. Багато редакцій обмежуються лише інформуванням, але наш проєкт показав, що медіа може бути каталізатором змін у громаді. Основна цінність досвіду – це методичний підхід до організації ініціатив: чітке планування, залучення експертів, координація ресурсів, збір і аналіз зворотного зв’язку від аудиторії.
Якби я розповідав про наш досвід колезі за кавою, то порадив би починати з конкретної проблеми у громаді, яку можна вирішити або частково полегшити завдяки роботі медіа. Тут важливо визначити цільову аудиторію, її потреби та очікування. Наступний крок – створити план дій, залучити партнерів (психологів, соціальних служб, волонтерів), та продумати зміст та організацію заходів, які будуть цікавими й корисними для аудиторії. Далі – системна робота зі збору та аналізу результатів: це допомагає коригувати підходи і демонструє ефект для громади та донорів.
Особливу увагу варто приділити комунікації: постійно інформувати аудиторію про проєкт, робити матеріали зрозумілими та корисними, створювати інтерактивність. Це підвищує довіру, залученість та репутацію редакції.
Цінність нашого досвіду також у готовності адаптувати підхід до локальних умов. Не потрібно копіювати все дослівно: ключ – принципи організації, командна робота, інтеграція медіа у соціальні процеси. Якщо колега візьме ці принципи за основу, він/вона зможе реалізувати подібний проєкт і отримати схожий ефект, незалежно від розміру редакції чи населеного пункту.
Медіа є ефективним не тоді, коли дає готові відповіді. А тоді, коли створює умови для появи нових рішень
Ну і ще одне, не менш значуще. Важливим є наш висновок за результатами допомоги у розвитку ради ВПО: медіа є ефективним не тоді, коли воно дає готові відповіді, а тоді, коли створює умови для появи нових рішень. Використання сили комунікаційної платформи дозволило перетворити індивідуальну кризу й застій у роботі ради ВПО на точку росту для громади. А це в точності відповідає меті проєкту – сприяти довготривалій адаптації внутрішньо переміщених осіб через публічний діалог і спільний пошук рішень.
Що ми робитимемо надалі. І як це фінансуватимемо
Ми точно будемо продовжувати. Проєкт дав нам платформу і методологію, які можна розширювати та адаптувати для інших ініціатив. Основна мотивація – успіх у допомозі своїй громаді і внутрішня впевненість, що редакція здатна реалізовувати комплексні проєкти, які мають практичну цінність. Ми плануємо продовжувати роботу з переселенцями та вразливими групами, розширювати формати заходів, інтегрувати нові цифрові інструменти для збору зворотного зв’язку і створення матеріалів.
Продовжуючи роботу з переселенцями та вразливими групами, будемо розширювати формати заходів та використовувати нові цифрові інструменти. І гроші на це знайдемо
Фінансування у майбутньому ми бачимо у кількох напрямах. По-перше, будемо подаватися на гранти та конкурси, адже наш досвід показує ефективність залучення зовнішніх ресурсів для масштабних ініціатив. По-друге, плануємо шукати партнерів серед місцевого бізнесу та органів влади, які зацікавлені у соціальних проєктах. По-третє, частина роботи може фінансуватися за рахунок власного бюджету редакції, оскільки ми тепер маємо налагоджені процеси і певний ресурсний запас.
Продовження ініціативи важливе також у плані розвитку редакції: ми вже бачимо нові теми (інші вразливі групи окрім ВПО), формати і потреби аудиторії, і маємо готовність їх реалізовувати.
АВТОРИ: Михайло Мельник, редактор газети «Народна трибуна», та Олексій Погорелов, президент Української Асоціації Медіа Бізнесу
Матеріал підготовлено за фінансової підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу коштом Українського медіафонду