У нашій громаді, як і у багатьох інших, питання зняття бар’єрів для людей з інвалідністю не було сильною стороною. Ми вирішили змінити це, і зробити проблему безбар’єрності видимою, зрозумілою та спільною для всієї громади. Наша гіпотеза полягала в тому, що коли люди побачать реальні історії і приклади, вони почнуть інакше реагувати – долучатися до обговорення, змінювати власну поведінку й впливати на рішення, які визначають, чи буде безбар’єрність реальною, чи залишиться тільки задекларованою на папері. Це спрацювало на 100%, і усього за 2 місяці замість поодиноких скарг та очікування дій від влади, в громаді запрацював діалог та створена ініціативна група, яка має і перелік проблем, і пріоритетність їх вирішення, і веде регулярну комунікацію. Радимо і вам так зробити.
Сьогодні питання безбар’єрності в українських громадах набуло особливої актуальності, адже повномасштабна війна призвела до зростання кількості людей з інвалідністю — як серед військових, так і серед цивільного населення. Але у громадах ті незручності, з якими стикається у повсякденному житті ця частина мешканців, як правило, не потрапляють в перелік пріоритетних. Так вже сформували суспільну думку з радянських часів – не фокусувати увагу на людях з інвалідністю.
У нас, в Новоукраїнській громаді Кіровоградської області, точно така сама ситуація: системності у фіксації інформації пробар’єри немає, що не дозволяє ні побачити масштаб проблеми, ані скласти план дій та хоча б пріоритетних для вирішення задач. Відсутність публічності в обговоренні цих незручностей створює у людей з інвалідністю стійке враження, що їх залишили наодинці з їхніми труднощами.
Ми, в редакції газети «Новоукраїнські новини», вирішили змінити це і зробити проблему безбар’єрності видимою, зрозумілою та спільною для всієї громади. Діяти ми вирішили через спецпроєкт «Без бар’єрів: почути, зрозуміти, діяти», який був реалізований за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу та за фінансування Українського Медіа Фонду. Нашою гіпотезою було те, що коли люди побачать реальні історії і приклади, вони почнуть інакше реагувати – долучатися до обговорення, змінювати власну поведінку й впливати на рішення, які визначають,чи буде безбар’єрність реальною, чи залишиться тільки задекларованою на папері. Тому поставили перед собою таку мету: навчити людей говорити про свої проблеми, «стукати» в двері, та й самим ставати ініціаторами змін.
Крок перший – переконатися, що проблеми є справжніми, а не надуманими
Почали з дослідження реальних потреб громади, бо хотіли бути впевненими, що подальші рішення та дії будуть базуватися не наприпущеннях, а на досвіді людей, які щодня стикаються з бар’єрами. Тож провели 3 онлайн-опитування в соціальних мережах, у яких взяли участь понад 100 осіб, а також вуличні опитування мешканців громади, участь у яких взяли ще понад 50 осіб. Це дозволило нам охопити як активну онлайн-аудиторію, так і людей, які не приділяють уваги соціальним мережам.
Щоб бути впевненими, що рішення та дії будуть базуватися не на припущеннях, а на досвіді людей, які щодня стикаються з бар’єрами, ми опитали більше 150 осіб
Опитування стосувалися доступності громадського простору, зручності пересування містом, наявності або відсутності пандусів, тротуарів, понижених бордюрів, а також готовності громади допомагати людям з інвалідністю у повсякденних ситуаціях.У цих обговореннях брали участь як люди з інвалідністю, так і ті, хто поруч – родичі. сусіди, активні мешканці громади.
Результати дослідження показали, що проблеми доступності мають системний характер, а велика кількість існуючих рішень є формальними і не враховують реальні потреби людей. Серед найбільш часто названих – це відсутність перил і поручнів на сходах та пандусах у закладах, установах та приватних магазинах міста, відсутність посадкових майданчиків на зупинках громадського транспорту, а також недостатня залученість до життя громади людей, як пересуваються на кріслах колісних чи мають іншу інвалідність.
80% опитаних нами підтвердили готовність долучатисьдо змін
Окремо учасники опитувань наголошували на неготовності суспільства сприймати людей з інвалідністю як повноправних членів громади та створювати для них умови для самореалізації і повноцінного життя (це сказали саме люди з інвалідністю, в тому числі і ветерани російсько-української війни).
Маємо ще один, дуже важливий результат опитування – свідчення мешканців громади про готовність долучатисьдо змін. 80% опитаних ствердно відповіли на це запитання нашої анкети. Дуже важливий результат.
Крок другий – налагодити діалог, відкриті дискусії
Наступним кроком стало налагодження діалогу між людьми з інвалідністю, ветеранами російсько-української війни та представниками місцевої влади.Це було основним завданням, яке ми поставили собі ще на початку проєкту, і результати дослідження підтвердили, що воно є правильним та актуальним. Бо дійсно, проблеми безбар’єрності в громаді або не обговорювалися публічно, або залишалися на рівні поодиноких скарг. Трохи нижче ми покажемо, що навіть такі очевидні незручності як пандуси без поручнів або пандус з кутом нахилу 45 градусів тривалий час залишались проблемами тільки самих людей на кріслах колісних, але не потрапляли в перелік невідкладних завдань громади.
В нашій громаді проблеми безбар’єрності або не обговорювалися публічно, або залишалися на рівні поодиноких скарг
Тож ми ініціювали обговорення, щоб ті, хто безпосередньо користується міським простором і стикається з бар’єрами, а також ті, хто ухвалює або впливає на рішення щодо облаштування цього простору, могли говорити напряму і разом шукати рішення. Такі, прямі, діалоги дуже важливі, адже вони дозволяють обом сторонам дізнаватися та краще розуміти обмеження та можливості, з яких вони виходять. А також точніше розуміти, що саме не працює і як це потрібно змінити.
У межах проєкту було проведено дві зустрічі — однавживу, тобто офлайн, і ще одна онлайн. Бо не всі готові і мають можливість прийти на зустріч. Дехто соромиться, для декого це додаткове фізичне навантаження. Тому онлайн мав стати непоганим рішенням для цих людей, і мав допомогти залучити до дискусії ширше коло учасників. Цей план спрацював: на другу зустріч кількість учасників збільшилася. Метою обох зустрічей було переведення зафіксованих під час опитувань проблем з рівня скарг у площину спільної відповідальності та практичних рішень.
Обговорення показало мешканцям і владі необхідність приділяти увагу деталям того, наскільки інфраструктура міста є зручною або незручною для людей з інвалідністю
Під час обговорень люди з інвалідністю описували бар’єри, з якими стикаються щодня, і показували їх на конкретних прикладах. У дискусіях брали участь представники місцевої влади, якіпочули, де рішення були прийняті неправильно, або виконані формально. Тож, як ми і планували, завдяки обговоренню і мешканці, і влада побачили необхідність приділяти увагу важливим деталям того, наскільки інфраструктура міста є зручною або незручною для людей з інвалідністю. Але найголовніше, що нам вдалося – розпочати діалог в громаді. Усі зрозуміли, що люди з інвалідністю обов’язково мають долучатися до розробки рішень та внесення змін до реалізованих раніше проєктів.
Перший важливий аспект: швидко робити те, що можливо і решту – планувати
Але результатом зустрічей стало не тільки розуміння важливості діалогу. Деякі з питань, які обговорювалися, отримали вирішення одразу. А по деяким були досягнуті відповідні домовленості.
Деякі з питань, які обговорювалися, отримали вирішення одразу. А інші – включені в план дій на весну
Дуже значущим результатом проєкту стало вирішення проблеми, на яку багато людей скаржились тривалий час. Це відсутність поручнівна пандусі до входу у заклад громадського харчування,розташований в центрі міста, і в якому часто проводять родинні свята або збираються після поховань. Про це давно просили і владу, і керівництво закладу, але результату не могли добитися. Винесення питання на загал зробило його настільки некомфортним, що порученьнарешті був встановлений. І хоч масштаб питання сам по собі не дуже великий, в розумінні уваги та поваги до потреб людей з інвалідністю це насправді важливий крок вперед. Він показав, що громада турбується про своїх членів, що люди з інвалідністю не ігноруються, і що разом можна вирішувати навіть ті питання, які тривалий час не вирішувались.
Ще два питання були відкладені до весни, але при цьому внесені в плани. Так, влада пообіцяла навесні побудувати пандус щоб забезпечити для людей на кріслах колісних можливість доступу в міський палац культури «Ювілейний». На дискусії було наголошено, що хоча за підтримки ЮНІСЕФ там була облаштована вбиральня для маломобільних людей, доступу в приміщення у цих людей не було.
Обговорювали і питання про створення посадкового майданчика до громадського транспорту біля лікарні— важливої локації для людей з інвалідністю, пацієнтів, людей старшого віку та родин із дітьми. Представники влади публічно пообіцяли сприяти вирішенню цього питання навесні, зокрема через координацію дій із місцевим підприємцем щодо облаштування та впорядкування території. Таким чином, і ця проблема була зафіксована і включена до переліку подальших дій.
Це, звісно, не всі напрацювання та результати. Але мета цього матеріалу – не в тому, щоб надати повний перелік домовленостей. Все ж наш фокус уваги був на тому, щоб започаткувати діалог та сформувати довіру сторін до прямого спілкування, яке дозволяє швидше та ефективніше знаходити рішення для різних проблем. А ще ми хотіли, щоб громада звернула увагу на людей з інвалідністю і докладала системних зусиль для зменшення різноманітних бар’єрів для них. І тут важливо відзначити одразу декілька значущих моментів.
Як не дивно, представники влади вперше почули від людей з інвалідністю та ветеранів що для їхніх пересувань містом означають «пандуси для галочки»
Один з них, що представники влади вперше почули від людей з інвалідністю та ветеранів що для їхніх пересувань містом означають «пандуси для галочки», небезпечні сходи, відсутність облаштованих тротуарів або посадкового майданчика на зупинці громадського транспорту біля лікарні. Також вони дізнались, як в реальності звучать відмови у працевлаштуванні, яких не мало б бути взагалі. Окремо зауважили, що ці проблеми – зовсім не відкриття, і по багатьом з них навіть проводилась певна робота. Але, нажаль, ситуацію змінити не вдалося і проблеми залишилися актуальними.Так, наприклад, коли обговорювалось питання пандусів, архітектор міської ради підтвердив, що значна частина цих пандусів не виконує свого функціонального призначення, оскільки була облаштована формально, без дотримання вимог і без урахування реальних потреб людей.
Формат відкритого діалогу дозволив зняти напругу та недовіру, адже обговорення будувалося не навколо звинувачень, а навколо пошуку рішень
Отже, підтверджуємо: проєкт допоміг людям з інвалідністю стати активними учасниками змін, що є одним із ключових принципів безбар’єрного підходу.Формат відкритого діалогу дозволив зняти напругу та недовіру, адже обговорення будувалося не навколо звинувачень, а навколо пошуку реалістичних рішень – з урахуванням можливостей громади та пріоритетності кроків.
Крок третій – налагодити системну роботу та постійну комунікацію
Окремим дуже важливим результатом діалогу, який показав усім свою цінність, стало формування ініціативної групи з безбар’єрності, яка об’єднала людей з інвалідністю, ветеранів, журналістів і представників фахового середовища.Саме в діалозі стало очевидним, що багато проблем «зависають» тому, що в ході роботи з ними виникають перешкоди, для подолання яких бракує часу, ресурсів або просто бачення шляху вперед. А частина проблем недостатньо «підсвічена» і тому не потрапляє в поле зору тих, хто може і має ухвалювати відповідні рішення та/чи надавати фінансування. Отже, потрібна системна робота з виявлення проблем, формування пріоритетів у вирішенні цих проблем, ініціація публічних обговорень для пошуку найбільш ефективних рішень, тощо. І вона має вестися постійно, регулярно, а не час від часу, реагуючи на якісь надзвичайні події чи коли ситуація вже перетворюється на конфлікт. Тому потрібна системна діяльність в цьому напрямку, для чого створення ініціативної групи – одне з найкращих рішень.
Щоб бар’єри зникали, потрібна системна діяльність, для чого створення ініціативної групи – одне з найкращих рішень
Ця група вже під час роботи проєкту проводила власний моніторинг доступності міського простору, фіксуючи проблемні місця та складаючи відповідний список. Вони також заохочували мешканців подавати інформацію про все, що ті вважатимуть таким, що потребує виправлення чи покращення. Ми, як фахівці у роботі з інформацією та побудові ефективних інструментів для обміну інформацією та діалогу, допомогли їм налагодити зручний варіант такої взаємодії – створили Telegram-спільноту, роботу якої наразі координує редакція газети «Новоукраїнські новини».Наші журналісти ініціюють обговорення, пропонують теми для дискусій, поширюють інформацію про можливості, заходи та консультації. Ми регулярно запитуємо учасників спільноти, які питання для них є пріоритетними, з ким вони хотіли б поспілкуватися та які теми обговорити під час онлайн-зустрічей у форматі Zoom. Це дозволяє підтримувати активність групи та орієнтувати її роботу на реальні потреби людей. Це – наш внесок в те, щоб ця платформа була місцем для живої комунікації, а не страждала, як багато подібних, від відсутності оновлень інформації та свіжих тем для обговорення.
Управління роботою Telegram-спільноти – це наш внесок в те, щоб комунікація була живою, а не страждала, як багато подібних, від відсутності оновлень інформації та свіжих тем для обговорення
До речі, першим практичним результатом діяльності цієї ініціативної групи стало напрацювання переліку рекомендацій щодо покращення міського простору з урахуванням потреб людей з інвалідністю, які можуть бути реалізовані у місті поетапно. Рекомендації вже подані до Новоукраїнської міської ради та оприлюднені на сторінках газети «Новоукраїнські новини».
Нас дуже тішить, що після перших кроків, члени ініціативної групи зрозуміли, що їм необхідно у певний спосіб «легалізувати» свій статус. Що «оформлення» дозволить їм діяти самостійно, і виконувати самостійно певні проєкти, зокрема, залучаючи фінансування. Тому ініціативна група вирішила створити громадську організацію, яка продовжить роботу над адаптацією людей з інвалідністю та ветеранів до активного, повноцінного життя й стане платформою для подальших змін.
Наголошу: все це – результати започаткованого в громаді діалогу. Тож наш проєкт заклав основу для довготривалого впливу, де спільнота, комунікація та відповідальність стають ключовими інструментами розвитку безбар’єрного середовища. Коли люди зібралися і відкрито обговорили проблеми, окремі бар’єри перестали бути приватною проблемою однієї людини, а натомість почали розглядатися як спільне завдання громади.
Другий важливий аспект – активність місцевого медіа
Звісно, дуже важливу роль у розбудові діалогу в громаді зіграла журналістська робота. Упродовж двох місяців редакція газети «Новоукраїнські новини» послідовно працювала з темою безбар’єрності, поєднуючи інформаційні матеріали, людські історії, відеоконтент і публічні роз’яснення.
Найбільший резонанс у соціальних мережах отримала публікація про встановлення поручнів на пандусі до входуу заклад громадського харчування
Загалом у межах проєкту було підготовлено та поширено 8 інформаційних матеріалів, зокрема:
◊ 6 публікацій на сторінках газети «Новоукраїнські новини»;
◊ 7 публікацій на Facebook-сторінці газети;
◊ матеріали в Telegram-каналі;
◊ 2 відеоролики, розміщені також на YouTube-каналі.
Найбільший резонанс у соціальних мережах отримала публікація про встановлення поручнів на пандусі до входуу заклад громадського харчуванняу центрі міста з фото «до» і «після» — вона набрала понад 11 тисяч переглядів. Відеоролик ветерана російсько-української війни «Треба жити», змонтований редакцією з використанням архівних фото й відео, отримав понад 8 тисяч переглядів. Ролик про безбар’єрність «Не ранити знову» переглянули понад 3 тисячі користувачів.Публікації з роз’ясненнями щодо працевлаштування людей з інвалідністю зібрали близько 2 тисяч переглядів.
Кількість переглядів і реакцій свідчить про високий інтерес у громаді до цієї теми. Протягом реалізації проєкту редакція отримувала численні відгуки, коментарі та особисті звернення від мешканців громади, які ділилися власним досвідом і проблемами доступності.
Люди почали сприймати газету не лише як джерело новин, а як майданчик для діалогу, підтримки та ініціювання змін
Важливо, що двомісячна зосереджена робота над темою безбар’єрності змінила сприйняття ролі медіа в громаді. Люди почали сприймати газету не лише як джерело новин, а як майданчик для діалогу, підтримки та ініціювання змін. Це посилило довіру до редакції та сприяло формуванню нових партнерських зв’язків із представниками влади, активістами та фахівцями.
Висновки, до яких привертаємо увагу колег
Спецпроєкт «Без бар’єрів: почути, зрозуміти, діяти» показав, що безбар’єрність — це не окрема тема і не разова дія, а процес, який починається з уважного слухання і продовжується конкретними рішеннями.
Упродовж реалізації проєкту нам вдалося не лише зробити проблему доступності видимою, а й запустити реальні зміни: від встановлення поручнів у соціально важливому закладі до фіксації системних інфраструктурних проблем, які раніше залишалися поза публічною увагою. Важливо, що ці зміни відбувалися за безпосередньої участі людей з інвалідністю та ветеранів, які стали активними учасниками процесу, припинивши очікувати дій від когось іншого та подаючи скарги на щось, що не робиться кимось іншим.
Тепер зміни відбуваються за безпосередньої участі людей з інвалідністю та ветеранів, які стали активними учасниками процесу і припинили очікувати дій від когось іншого
Завдяки проєкту в громаді було: зафіксовано та озвучено проблеми доступності через дослідження, діалог і публікації; реалізовано конкретні інфраструктурні зміни; досягнуто домовленостей щодо подальших кроків; активізовано людей з інвалідністю та ветеранів як учасників змін; сформовано сталу спільноту та ініційовано створення громадської організації.
Проєкт продемонстрував ефективність медіа як каталізатора змін: через дослідження, діалог, інформаційну роботу та формування спільноти вдалося об’єднати навколо теми громаду, владу й активних мешканців. Двомісячна системна робота редакції сприяла зростанню довіри, активізації громадян та появі нових ініціатив, зокрема рішення про створення громадської організації.
Отриманий досвід підтвердив, що запропонована модель — поєднання журналістики, участі спільноти та практичних дій — є дієвою і може бути масштабована в інших громадах.
Проєкт завершився, але процес триває. Редакція газети «Новоукраїнські новини» й надалі працює з цією темою, підтримує діалог, висвітлює проблеми та сприяє пошуку рішень. Адже безбар’єрність — це не одноразова дія, а шлях, який громада проходить разом.
АВТОРИ: Олена Комісаренко,редактор районної газети «Новоукраїнські новини» та Олексій Погорелов, президент Української Асоціації Медіа Бізнесу
Матеріал підготовлено за фінансової підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу коштом Українського медіафонду