Коли в твоїй громаді ВПО складають 20% мешканців, але громада не готова швидко надати потрібну новим людям інформацію – це саме той час, коли місцеве медіа має показати, що є корисним для людей. Для нас, редакції «Знам’янськіх вістей», це стало неабияким викликом, але ми змінилися самі і стали комунікаційною платформою в громаді. Хоча на таке навіть не сподівалися.
У місті Знам’янка Кропивницького району Кіровоградської області до неповних 30 тисяч мешканців війна додала понад 4000 офіційно зареєстрованих вимушених переселенців. Ми для своїх розрахунків збільшуємо цю цифру ще на пару тисяч тих, кого немає в реєстрах – хто уникав мобілізації, не реєструвався свідомо, перебували транзитом і таке інше. І виявляється, що для такої великої кількості людей місто було інформаційно закритим.
Адже люди, які залишили за спиною випалену землю, потребували не тільки гуманітарної допомоги у вигляді житла, продуктів чи одягу, а і тих знань, які для місцевих є очевидними. Якщо у великих містах є позначення локацій, назви вулиць, реклама та видання, які підкажуть, куди йти і де що знаходиться, то не місцевій людині у малому місті важко знайти відповіді на життєво важливі запитання. Куди звертатися за медичною допомогою? Де ЦНАП і які там послуги? Як знайти житло? Волонтерів? Де можна помити чи відремонтувати автомобіль? І так далі.
Такою інформацією володіє редакція місцевого медіа. І як тільки ми усвідомили, що можемо бути дуже корисними новій для нас групі людей – одразу взялися до роботи.
Допомогла і локація. Приміщення редакції знаходиться над ЦНАПОм, а «Лікарі без кордонів», волонтери, представники міжнародних фондів приймають у сусідньому приміщенні. Тож ми проходили з людьми всі стадії процесу, допомогали орієнтуватися, комунікували по лінії влада – ВПО, стали містком між вимушеними переселенцями, владою і надавачами послуг.
Ми стали писати про ВПО, роздавати у ЦНАПі газети, приймати оголошення, врешті випустили буклет, де зібрали максимально повну інформацію по тих локаціях, телефонах і послугах, які могли знадобитися новим мешканцям громади. Працівники редакції щотижня відвідували місця компактного проживання, спілкувалися, допомогали сконтактувати. Іншими словами, ми взяли на себе роль інформаційного центру, який і підкаже, і допоможе.
Що саме ми робили
Інтеграція ВПО у громаду багатогранна. Але інформаційна – одна з важливих складових. Тому для себе ми обрали за мету провести таку інформаційну інтеграцію. Звісно, не самі, а разом із владою, службами, відповідними організаціями.
Як я вже сказала, у громаді немає рекламних видань, ріелторів і всього такого. Тому люди з різних питань звертаються саме до нас, до редакції. Скажімо, не видали підручники, переселенка у місцях компактного проживання не дотримується правил сумісного проживання, нема телевізорів, не можуть знайти потрібного лікаря. Ми підказували, куди звернутися, де знайти потрібну інформацію телефонували директорці школи, були помічниками.
Ми не сподівалися стати комунікаційною платформою в громаді. Допомогти орієнтуватися в інформаційному просторі – так. Але коли почали робити те, що запланували, фактично, на базі редакції був створений справжній інформаційний центр для ВПО
Окрім того, ми писали історії ВПО, проводили тренінги з медіаграмотності, стали «своїми» для наших нових мешканців, а редакція – місцем, куди можна звернутися з усіх питань. Зараз відмічаємо для себе, що не ставили за мету стати таким центром. Допомогти орієнтуватися в інформаційному просторі – так, але стати комунікаційною платформою не сподівалися. Але той комплекс зобов’язань, які ми передбачили у своєму проєкті, дав можливість створити синергію ВПО, редакції і влади. І, фактично, на базі редакції був створений справжній інформаційний центр для ВПО, хоча ніякого офіційного статусу він, звісно, не мав і не має.
Наші результати
Що саме нам вдалося? За якими показниками ми вимірюємо свою результативність? Повернуся на секунду до першопричин, чому ми робили саме те, що робили, чому взагалі була потрібна саме та інформаційна підтримка, яку ми надавали. Більшість переселенців складали і складають ті, хто шукає прихисток, роботу, можливість навчатися для своїх дітей. Тому своїм головним успіхом ми вважаємо те, що майже всі залишилися у нашій громаді, не поїхали кудись іще шукати чогось кращого. Влаштувалися на роботу, проживають у гуртожитках, запевняють, що Знам’янська територіальна громада – найкраще місце для переселенців із усіх можливих.
Всі, хто проживає у громаді, відзначають, що адаптація відбулася швидше, ніж очікували
Окрім того, всі, хто проживає у громаді, відзначають, що адаптація відбулася швидше, ніж очікували. А ми до цих оцінок додаємо ще й кількісні показники.
Так, було ухвалено зміни до Програм щодо медичного обслуговування ВПО, 826 осіб з числа ВПО (з яких 438 – діти) уклали декларацію з сімейними лікарями КНП “Знам’янський міський центр первинної медико-санітарної допомоги”. 183 дитини з числа внутрішньо переміщених осіб здобувають освіту у закладах загальної середньої освіти громади. 78 дітей дошкільного віку охоплено дошкільною освітою.
Не можу стверджувати, що без нас би не впоралися, але цей процес інтеграції відбувався б довше, травматичніше, менш успішно. Та й анкетування, яке провела влада, засвідчило, що більшість ВПО здебільшого задоволені тими послугами, Які вони отримують в нашій громаді. І єдине, чого їм бракує – це гроші.
Про результати опитування скажу окремо, бо вони є важливими і для нас. Так, влада вивчала, звідки ВПО дізналися про можливості, зорієнтувалися, знайшли допомогу. Понад 20% опитаних зазначили, що для них таким джерелом інформації була газета «Знам’янські вісті». Газета розповсюджується, здебільшого, за передплатою, тож вважаємо це хорошим результатом.
Подаємо результати цього опитування, як вони буле презентовані на «круглому столі», організованому владою. До речі, ця дискусія мала точно таку ж назву, як і наш проект, який ми виконували за підтримки УАМБ та Представництва ЄС – «Інтеграція ВПО у Знам’янську громаду». З презентації секретаря міської ради, джерелами, які використовують ВПО для отримання інформації, є:
♦ Мобільні додатки – 39,5%
♦ Соціальні мережі – 33,1%
♦ Телеграм, вайбер – 29,2%
♦ Друкована преса – 22,1%
♦ Інтернет-ресурси – 20,9%
♦ Стенди в приміщеннях ради -15,9%
Спікерка – секретар міської ради В.Зеленська – відзначила нашу допомогу і важливість внеску в цей результат. Зауважила, що налагоджено комунікаційні майданчики, і що в подальшому необхідно більше залучати ВПО до культурницьких, просвітницьких заходів, громадської активності.
Як проект змінив безпосередньо нашу редакцію
Почну з цифр – вони важливі щоб показати зв’язок між тим, що ми робили для людей, і тим, як люди оцінили цінність нашої роботи для себе. Адже показники динаміки авдиторії – найбільш точне підтвердження того, наскільки потрібно людям те, що ми робимо.
За час виконання проекту нами підготовлено понад 30 унікальних публікацій. Всі вони були опубліковані і в газеті, і в соціальних мережах, всіляко нами поширювалися. Публікаціями, створеними за час виконання проекту, ми охопили щонайменше 11 тисяч читачів. Близько 3000 – через газету, решта – через цифрові платформи. При цьому передплатний тираж у нас зріс на 72 примірника, в той час як минулого року він істотно зменшився.
Щоб мати більший вплив на результативність роботи з передплатниками, і менше залежати від результатів реформування «Укрпошти», ми організували передплату у редакції. Тож тепер, окрім пошти, маємо понад 300 передплат, які люди приходять і забирають просто у нас в редакції. Ще щомісяця 200 примірників забирає залізнична профспілка.
Ми також почали активно розвивати свої соцмережі. Так, до проєкту ми взагалі не були представлені у Телеграм і Інстаграм. А тепер маємо тут близько 1000 нових читачів. Звісно, не полишаємо працювати зі своєю групою у Фейсбуці, де маємо понад 3000 підписників. А ще матеріали газети часто перепубліковує у власній ФБ групі наш міський голова, це збільшує наше сумарне охоплення.
Дуже велику роль зіграли тренінги з медіаграмотності, які ми провели в рамках свого проєкту. Ми запрошували психологів, організовували зустрічі у місцях компактного проживання ВПО. Ця робота реально допомогла людям – надала їм більше впевненості в тому, як ставитися до тієї чи іншої інформації. А на початку проведення цих тренінгів перші учасники навіть відмовлялися писати прізвища у листках реєстрації, боялися.
Щодо нас самих – то тут зміни найбільш масштабні. Ми змінили концепцію газети. Дякуємо Олексію Погорелову. Було бажання все кинути і відмовитися від проєкту іще на стадії роботи із заявкою. Усвідомили, що у редакції настала стадія «накатаних доріжок», одні й ті самі герої, географія обмежується міськвиконкомом, ветеранською організацією і відділом освіти, то треба з цим щось робити. Самозаколисування, що у всіх теж з передплатою погано, не має бути нормою, тож почали аналізувати для якої аудиторії ми пишемо. Які теми не охоплюємо, а їх би читали. Чи не забагато матеріалів, за які не платять, які не мають інфоприводів, але надходять від пожежників, пенсійників, держпраці і таке інше. Площа зайнята, вони звітують, а ми не надаємо своїй авдиторії те, що людям потрібно найбільше.
Було бажання все кинути і відмовитися від проєкту іще на стадії роботи із заявкою. Але проєкт витягнув нас із рутини і вмотивував працювати інакше, ставити цілі і досягати їх.
Коли почали відповідати на запитання «чого саме це», «чому так» і «що цікавить авдиторію найбільше», то в деяких випадках і сказати нічого. Сіли, погортали підшивку за рік. Виписали, що прочитали б вдруге. Замінили рубрики. Встановили заборону писати про одних і тих більше одного разу протягом місяця (за винятком міського голови). З’явилися рубрики «Добрі вісті з понеділка». «Чутки. Що насправді» «Три запитання до влади». «Робочий тиждень міського голови» і т.ін. А головне – прибрали свої емоції з переліку того, на що орієнтуємося.
У нинішньому році зросла передплата. А це і є рух та впевненість, що газета житиме, а колектив реалізовуватиме нові проєкти, корисні для знам’янчан.
Тож кажу ствердно: цей проєкт витягнув нас із рутини і вмотивував працювати інакше, ставити цілі і досягати їх. Пропонуємо і вам поглянути на наш досвід.
Так, ми усвідомлювали, звісно, що вимушені переселенці потребують уваги, що їх мало не 20% від населення, і це вплине на багато процесів, які відбуваються у громаді. Але, якщо чесно, то ми думали, що це проблеми і турбота влади. Нам і так важко. Але коли прописали завдання, які мали виконати, виявилося, що ми далеко не осторонь. Що і можемо, і маємо, разом з владою, знам’янчан інформувати, підтримувати, консультувати, знаходити експертів.
Звісно, нам не було легко. Було складно змінюватися самим. Інертність і бажання працювати, як раніше, було подолати найважче. Змінювали підходи, конкретні завдання, проходили тренінги, навчання. Не все ще зробили – процеси тривають і досі. Але результати, які ми отримали, роблять наш рух вперед і зміни незворотніми.
Рекомендуємо колегам
Аналізуючи свій досвід, радимо колегам бути багатогранними, мобільними, виходити з кабінетів, багато вчитися. І навіть якщо тобі за 50 – не соромся дослухатися до пояснень двадцятилітньої фахівчині чи фахівця, слухай і навчайся, бо вони знають, а ти – ні. Ми переступили через амбіції і всі інші речі, які заважають рухатися. Радимо всім. Але поки не наб’єте власні гулі, нічого не вийде.
Навряд чи маємо якісь універсальні рецепти. Але треба багато вчитися. Чим більше навичок і сертифікатів – тим більше можливостей для реалізації проєкту. ВПО із засторогою ставляться до чужих людей. Завоювати довіру важко, бо вони приховують прізвища, не ставлять підписи, підозрюють, що хочеш отримати шкідливу для них інформацію і все таке. Але якщо ти приходиш на цілий день розповідати про інформаційну гігієну, радиш, як не втрапити в халепу, приносиш каву, чай, печиво і стаканчики з тризубом, то під час кава-паузи є неформальне спілкування і нема бар’єрів. Але до цього була купа навчань і сертифікати тренера – фасиліторатора від Британської ради, сертифікат тренера з медіаграмотності і інші. Все це здорово нам допомогло. А ВПО у Бобринці ще й досі запитують коли знову приїдемо. Є замовлення і на цей рік від волонтерів, виконкому, ветеранів. Всі тренінги асоціюються з редакцією.
Радимо усім бути гнучкими, швидкими, багатогранними, мобільними, виходити з кабінетів і багато вчитися. Навіть якщо вам за 50 – не соромтеся дослухатися до пояснень двадцятилітньої фахівчині чи фахівця, бо вони знають, а ви – ні.
Та й ми самі прогресуємо. Нас самих дуже надихнули нові можливості. Ми знали, що сайт « не потягнемо» фінансово. А тепер він у нас є! Є друзі серед ВПО, є вдячність за увагу до проблем переселенців. Ми знаємо їх майже всіх. Вітаємося на вулиці, заходять, щоб похвалитися працевлаштуванням. Інколи здається, що відбувся й зворотній процес, що це ми інтегрувалися у їхнє середовище.
Але вдалося, звісно, не все. Ще є проблеми з наповнюванням сайту. Динамічних новин не так і багато, а робити з великих матеріалів новини ще не завжди виходить. Вчимося. Якщо ти завжди був газетярем, то бути кимось іншим непросто. Але ми впораємося!
І хоча наш проект завершений, тематику ВПО не полишаємо. Нещодавно разом із владою провели «Круглий стіл» за участю ГО, поліції Кропивницького. Звісно ж, всі результати обговорення ми опублікували. Але це той проєкт, який неможливо закінчити. Ми ж не припинимо писати про переселенців – їх тепер майже 20% від усіх мешканців громади. Тож колегам, які сумніваються, рекомендуємо зціпити зуби і йти. Втома і безсоння – ніщо порівняно з отриманим досвідом і вміннями. Це те, що нікуди не дінеться. Заздрю новим учасникам. У них все попереду.
АВТОРКА: Вікторія Міркевич, головна редакторка газети «Знам’янські вісті» та Олексій Погорелов, президент УАМБ
Публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Української Асоціації Медіа Бізнесу і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, завдяки фінансовій підтримці якого відбувалася реалізація проєкту.