Війна показала, що інтернет – таки важливий канал донесення інформації. Але ви б бачили радість читачів, коли вони тримали в руках справжнє друковане видання після великої перерви. Ми працюємо для своїх читачів, і бачимо результат: понад 2 тис передплатників, реклама ефективна. Тож навіть зараз реклама потихеньку повертається. Напевно у цьому і є наш секрет успіху.
На сьогодні наша газета розповсюджується на території громади, де живе приблизно 35 тис. мешканців, а зараз – ще й більше 10 тис. переселенців. 99% тиражу складає передплата – а це більше 2 тис. передплатників. У той самий час у групі на ФБ – 11,5 тисяч учасників, у Інстаграм – більше 1000, а у Тік-Ток – більше 10 тис. підписників (але цей ресурс скоріше мій персональний, аніж редакційний).
Зараз у нашій громаді більш-менш спокійно. Але територіально ми на півночі Харківщини, ближче до Сумщини, тож часто бувало неспокійно і гаряче.
Від друку не відмовилися навіть під вибухами
Після початку війни я власними силами видавала фронтові газети (2 сторінки, формат А4). На початку травня ми спробували поновити вихід повноформатного видання на 4 сторінках. Віддрукували у Вінниці, оскільки харківська друкарні не працювала. Газета йшла «Новою поштою» 5 днів. Сортувальна дільниця у Харкові не працювала. Листоношам району також було не дозволено харківською дирекцією розносити кореспонденцію. Тож самі сортували газету, дізнавалися у кожному відділенні про кількість передплачених екземплярів. Передавали газету автобусами і через знайомих. Просили листонош про допомогу – особисто, неформально. І спільними зусиллями таки доставили газету передплатникам. Звичайно, це було неефективно, неоперативно і досить затратно.
В середині травня харківська дирекція «Укрпошти» повідомила про відновлення доставки кореспонденції та друкованої преси у нашому районі. Ми одразу віддрукували тираж у Харкові, і вже наступного дня розповсюдили його у місті, а за декілька днів газета доїхала і до сільських читачів.
Поки що прийняли рішення виходити на 4 сторінках, адже у редакції з творчих працівників лишилася одна я. Наразі готую третій номер повноформатної газети за ці три місяці війни. Складно, оскільки хоч і 4 сторінки, але всі матеріали пишу та збираю сама. Та й верстальник за 1000 км від мене.
Чому хочу відродити друковане видання? По-перше, відчуваю обов’язок перед більш ніж 2 тисячами читачів, які передплатили газету на перше півріччя. По-друге, розумію, що у нашому сільському районі не у всіх є інтернет та доступ до нього. Тим паче що більшість наших поціновувачів – поважного віку. І ви б бачили радість читачів, коли вони тримали в руках справжнє друковане видання після великої перерви…
Аудиторії в інтернет: вони все ж таки важливі, що б хто не казав
Але й цінність інтернету як каналу доставки інформації важко недооцінити. Саме в період війни стало зрозуміло, що це, справді, дуже важливий канал. Наша група буквально за місяць поповнилася кількома тисячами нових учасників. І тепер ми намагаємося щодня давати унікальну інформацію, розповідати про волонтерів та переселенців. Завдяки соцмережам вже допомогли багатьом гостям нашої громади знайти прихисток, необхідні ліки, одяг, взуття та вирішити інші питання. Ми навіть декілька фотоконкурсів провели у групі на ФБ для земляків. А потім фото переможців, що набрали найбільше уподобайок, надрукували у газеті. Також у соцмережах відновили вітальні пости. Крім того, через соцмережі я намагаюся долучити нових читачів друкованого видання
Гроші: ситуація дуже важко, але реклама відновлюється
Ситуація з фінансами важка – як у дуже багатьох сьогодні. Ті кошти, які маємо на рахунку, зарезервовані на відновлення друку повноформатної газети, їх вистачить на 3-4 місяці. Дуже виручила допомога від УАМБ! Завдяки цьому ми змогли закрити борг по зарплаті і віддрукувати-розповсюдити фронтові газети. Але щоб закрити потреби на найближчий час, необхідно хоча б 20 тис. грн на виплату зарплат. А ще докупити обладнання для прямих трансляцій – мікрофон та штатив для смартфону. Це дуже важливий напрямок роботи редакції в поточних умовах.
Реклами поки що немає, малувато оптимізму і віри у передплату на друге півріччя. Тим не менш будемо робити все залежне від нас, щоб знаходити рекламодавців, провести передплатну кампанію на друге півріччя у цих складних умовах.
Справа у тому, що наш район маленький, дрібні рекламодавці не хочуть платити кошти за рекламу, вважаючи, що «нас і так тут всі знають». Але не все безнадійно. Декому приємно побачити-почути музичний ролик про свою торговельну точку, а потім ще й споглядати себе на шпальтах районного видання. Багато хто ще до війни відзначав ефективність реклами: одразу після виходу спостерігалася активність покупців. Розумію, що 400 грн – це небагато (до війни було менше), але все-таки хоча б канцтовари чи господарські товари вже можу придбати.
Щоб збільшити продажі реклами, думаю, варто більше залучати охочих місцевих підприємців до публікацій іміджевої реклами. Шукати рекламодавців, у тому числі у сусідніх районах, готових платити за рекламу у нашому виданні та соцмережах.
До речі, на наступний номер уже домовилася з двома рекламодавцями про співпрацю. 250 кв.см. в газеті + коротке відео-анонс (Тік-Ток, Інстаграм, Фейсбук)= 300 грн. Хай це і невеликі кошти, але розуміємо і ситуацію місцевого дрібного бізнесу. Ну і для видання це, знову ж таки краще, ніж нічого. Будемо допомагати підніматися один одному. Також плануємо відновити виготовлення вітальних листівок для ФБ (коштує 100 грн), а якщо паралельно і в газеті – дешевше.
Щоб ефективність була вища і щоб залучити якомога більше підприємців до співпраці я активно використовую все ті ж соцмережі. Приміром, знайшла у цей номер трьох рекламодавців, які готові заплатити 400 грн за рекламу: 100 грн за анонс у соцмережах і 300 грн за вихід у друкованому виданні. Зробила короткі відео у Тік-Ток, ФБ та Інстаграм (просто анонси), а детальна інформація – у газеті. Раніше, до війни, також намагалася паралельно працювати із соцмережами і газетою, доповнюючи один одного.
Про цінності
Якщо мене спитають: що найбільше цінують люди у нашій роботі, то я, думаю, це моя відданість роботі, любов до неї і до читачів-підписників. Робота і газета стали невіддільні від мене самої.
І якщо ми припинимо виходити зовсім, можливо, хтось скаже, що читачі небагато втратили, адже зараз є проблеми набагато важливіші. І в той же час, впевнена, їм буде «чогось не вистачати». Так само як і мені…
Я вірю, що війна закінчиться, і наше видання, як і інші, відродяться, стануть на ноги і будуть розвиватися.
Ще раз щиро дякую за допомогу УАМБ. Миру нам усім і перемоги!
Все буде Україна!
АВТОР: Тетяна Лучинська, головна редакторка газети «Маяк», директорка ТОВ «МАЯК-МЕДІА» (м. Богодухів Харківської області)
Про досвід Ренийского вестника читайте тут