Яким сьогодні є медіаландшафт на Донбасі та у Харкові? Як війна впливає на українські ЗМІ? Чи допустиме фінансування регіональних медіа місцевою владою та чи реально ЗМІ існувати завдяки краудфандингу?
Про це в межах сьомого «Донбас Медіа Форуму», який відбувся у Києві 5-6 листопада, розмірковували головна редакторка сайту «0629» (Маріуполь) Анна Романенко; головна редакторка медіагрупи «Накипело» (Харків) Олена Лептуга; випускова редакторка видання «Восточный вариант» Олександра Ярликова, журналіст та координатор Центру громадського контролю «ДІЙ-Краматорськ» Андрій Романенко; начальниця управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Донецької ОДА Тетяна Ігнатченко-Тюріна.
Модерував їхню дискусію засновник «Донбас Медіа Форуму» та сайту «Новости Донбасса» Олексій Мацука.
Яким сьогодні є медіаландшафт у Донецькій і Луганській областях, а також на Харківщині, де активно поширюється російська пропаганда?
Головна редакторка маріупольського сайту «0629» Анна Романенко розповіла, що хоч пандемія сильно вдарила по ЗМІ, які не мають фінансової підтримки від олігархів та політичних проєктів, незалежним медіа все-таки вдалося пережити коронакризу 2020 року і продовжити справлятися із нею сьогодні.
«Особисто нас і ще декілька видань минулого року підтримав польський фонд «Солідарність», бо 90% рекламодавців на 3-4 місяці зовсім залишили нас. І це був дуже потужний фінансовий удар. Така ж ситуація була у багатьох інших медіа. Тому те, що ми живі й працюємо, продовжуємо нарощувати свій потенціал, розвиватися — це вже позитивний знак», — зазначає Романенко.
Ще одним позитивним проявом редакторка назвала те, що за останні 4-5 років з’явилися нові медіа, які урізноманітнюють наш медіаландшафт: «Це і “Вільне радіо”, і “Восточный вариант”, який на деякий час зникав, і можна сказати, що тепер це нове медіа з новим подихом».
А от поганою тенденцією останніх років Романенко називає вплив соціальних мереж, «бо інформація там майже завжди недостовірна та неперевірена», а ЗМІ не мають можливості конкурувати із соцмережами у питаннях швидкості, впливу, залучення аудиторії та довіри.
Випускова редакторка видання «Восточный вариант» Олександра Ярликова також розповіла, що коронакриза вдарила по її медіа, яке перезапустилося якраз на початку пандемії. Але не погоджується, що вплив соцмереж на аудиторію має тільки негативний бік, адже медіа можуть використовувати їх на свою користь.
«Під час карантину, коли люди не мають змоги особисто бачити якісь події, вони ідуть саме у соцмережі… Коли ми («Восточный вариант» — ред.) повернулися після великої паузи, ми робили ставку саме на соцмережі, щоб спілкуватися з аудиторією, щоб зрозуміти, чого потребують мешканці Донеччини та Луганщини. І у нас вийшло, — каже Ярликова. — Ми стартували з 2 тисячами підписників, зараз маємо 25 тисяч за 2 роки. Для регіонального медіа це великий крок. І я кажу навіть не про кількість, а про якість».
Редакторка наголосила, що один з головних напрямів «Восточного варианта» — комунікація з окупованою територією: «Ми не просто так взяли за модель російськомовне видання та соцмережі. Є критика щодо цього, але ми хочемо, щоб нас чули всюди. За ці 2 роки ми стали місточком між тимчасово окупованою та вільною територією».
«До нас звертаються люди з окупованої території. Якщо перший рік не так часто, то зараз частіше. Вони просять контакти правозахисників, вони запитують, як можуть звернутися до програми СБУ “Тебе чекають вдома”, і це круто. Треба використовувати ці можливості, хоч і коронавірус нас дуже сильно струснув, він створив нові можливості», — розповідає Ярликова.
Представниця Донецької ОДА Тетяна Ігнатченко-Тюріна погоджуються, що кризи відкрили нові можливості, зокрема в держслужбі: «Ми нашу пресслужбу Донецької облдержадміністрації переводимо у формат роботи в онлайні. Нехай медіа користуються цим. Ми розуміємо, наскільки у нас велика область і не всі можуть приїжджати на брифінги, пресконференції. Хоча, звичайно, нам дуже бракує живого спілкування».
А от зміну медіаландшафту очільниця пресслужби вбачає у тому, що зникає «глибина опрацювання теми». Каже, що спочатку робили відео про роботу облдержадміністрації на 3 хвилини, а зараз «навіть хвилина погано заходить».
«Якщо говорити про медіаландшафт, то ми бачимо два паралельні процеси. З одного боку, за роки, поки ми проводимо медіафорум, померла велика кількість медіа. Не дуже вдало відбувся процес роздержавлювання, бо деякі ЗМІ — з довгою історією, потенціалом і аудиторією — не змоги вижити самостійно. А міськрадам, коли вони втратили контроль над ЗМІ, стало не дуже цікаво підтримувати їх. З іншого боку, з’явилося декілька дуже вдалих і хороших ЗМІ», — розмірковує про медіаландшафт сходу України журналіст Андрій Романенко.
Він також визнає збільшення ролі соцмереж, але не погоджується з тезою, що там немає глибини чи перевіреної інформації. Натомість Романенко вбачає проблему у тому, що «справжня журналістика не хоче іти у соцмережі».
«Дуже важливо справжнім журналістам, які можуть писати на основі журналістських стандартів, виходити у соцмережі й там доносити свою інформацію», — переконаний спікер.
Найголовнішою проблемою всіх українських незалежних ЗМІ Андрій Романенко називає те, що вони можуть існувати лише за грантові гроші, конкурувати часто доводиться з медіа, які перебувають під контролем місцевих олігархів.
«Жителів наших міст виховали так, що інформація нічого не коштує, тому платити за неї не потрібно. Це велика проблема, бо на сьогодні як такого ландшафту-ландшафту і не залишилося. Залишилися якісь окремі острівки практичного спротиву за свободу слова і журналістики. А все інше — це болото каналів у Viber та міських груп, де анонімні акаунти розганяють всякі дурниці», — каже журналіст.
Головна редакторка медіагрупи «Накипело» із Харкова Олена Лептуга розповідає, що суттєвим викликом для харківських ЗМІ стали вибори міського голови.
«Вони стали лакмусовим папірцем, бо були, мабуть, найбруднішими за багато років з погляду технологій. Це була така перевірка, чи всі будуть займатися джинсою, чи всі підуть на те, щоб розміщувати черговий реліз, що Добкін обіцяє все зробити як треба, чи що Терехов вкотре зустрівся із вчителями, щоб обговорити опалюваний сезон. Це була перевірка на якість, дотримання медіастандартів. І, звичайно, не всі її пройшли».
Олена Лептуга відзначає, що за останні роки регіональні медіа стають професійнішими в подачі інформації. Ще одна зміна 2019-2021 років — це поява культурних медіа. У Харкові це, наприклад, журнал «Люк» і креативне видання Gwara.
Чи потрібна незалежним регіональним медіа фінансова підтримка від місцевої влади?
«Питання комунікації влади, незалежного медіа і грошей дуже складне. Бо у нас на прикладі Маріуполя владу піарять не незалежні медіа, а муніципальні канали та канали Ахметова, оскільки у Маріуполі це одне і те ж. Це одна інформаційна монополія. І їм не потрібно давати гроші ще комусь. А з іншого боку, чи потрібні нам взагалі ці гроші? Ми дуже насторожено ставимося до будь-яких пропозицій щодо розміщення якоїсь там інформації, бо на місцевому рівні це завжди інструмент впливу на медіа. Тому ми надаємо перевагу зароблянню грошей іншими методами», — розмірковує Анна Романенко.
Погоджується із нею її колега із Харкова Олена Лептуга: «У Харкові це ризиковано. Це те, що може поставити під сумнів нашу незалежність і незаангажованість. Наш пресцентр відкритий для майже всіх, але якби ми зважилися отримати підтримку від міської ради або облдержадміністрації, то ми б якоюсь мірою втратили довіру наших читачів. Це не означає, що ми не займаємося висвітленням діяльності ОДА та міськради, бо ми — журналісти».
Журналіст Андрій Романенко також нагадав про закон про висвітлення діяльності органів місцевої влади, який дає можливість місцевій владі укладати угоди із ЗМІ про висвітлення її діяльності. Вважає, що його потрібно ліквідувати.
Як війна на Донбасі впливає на ЗМІ? Як змінилася ситуація із 2014 року?
Очільниця пресслужби Донецької ОДА вважає, що війна навіть пішла на користь регіональним медіа — оскільки вони почали бути цікавими столиці, виросла їхня аудиторія, прийшло розуміння, що люди на місцях знають ситуацію краще.
Водночас редакторка маріупольського сайту «0629» наголошує, що її сайт втратив частину аудиторії з початком війни, бо вона «розкололася».
І це, каже, було не єдиним викликом: «Сайт “0629”, на якому я працюю, це старе медіа, що існує з 2006 року. Але у 2014-му ми стикнулися із ситуацією, у якій не знали, що робити і як працювати із цією темою. Ми не знали, як боротися із дезінформацією, чи спілкуватися із російськими колегами, які атакували нас у 2014 році, та використовували нашу інформацію для виготовлення фейків. Ми перебудовували свою роботу і вчилися працювати у нових умовах».
Чи можливо сьогодні ЗМІ фінансуватися завдяки краудфандингу?
Олександра Ярликова каже, що її медіа нині активно працює над тим, щоб почати отримувати пожертви від своєї аудиторії, адже гроші можна отримувати не лише від бізнесу чи держави.
Про краудфандинг замислювалися і на сайті «0629», але його головна редакторка каже, що аудиторія наразі не готова купувати контент, особливо в регіоні, де йде війна. Проте підтримувати конкретні проєкти люди можуть.
«Це потрібно поступово змінювати. У нас був дуже успішний кейс щодо залучення коштів від аудиторії. Ми проводили дослідження, щоб з’ясувати, чи впливає екологія та викиди з підприємств на якість риби. Це коштувало грошей, яких у нас не було. Ми звернулися до аудиторії і на «Спільнокошті» зібрали ці гроші за 10 днів. Я вважаю, що це успіх і він дає нам надію, що поступово ми будемо іти у цьому напрямі», — розповідає про свій досвід Анна Романенко.
Відеозапис цієї та інших дискусій «Донбас Медіа Форуму» можна переглянути на сайті. Партнерський матеріал створений на правах реклами.