Третя історія роботи місцевого медіа в часи війни, якою «Редакторський Портал» та УАМБ хочуть поділитися з усіма – з окупованого Бердянська Запорізької області. Ми не можемо зараз назвати ані прізвище редакторки, ані назву медіа – місто тимчасово окуповане, і ця публікація може створити додаткову небезпеку для людей. Після нашої перемоги ми неодмінно розкажемо, чия це була розповідь.
До війни ми з колегами працювали у великій інформаційній групі, яка випускала три газети, вела власне мовлення на регіональному телебаченні та ФМ радіо (доречі не з ретрансляцією, а з власним продуктом), а також наповнювала інформацією новинний портал та сторінки у соцмережах. Група робила новини для мешканців Бердянська та Бердянського району. Заробіток ми отримували від продажу реклами у наших ЗМІ.
Але вже 27 лютого ситуація кардинально змінилася – місто було окуповане. Майже у перший день була захоплена телевізійна вежа, усі місцеві та всеукраїнські канали вимкнули. Але інші наші ЗМІ продовжували працювати. Висвітлювали мітинги, розповідали про війну, поширювали інформацію про правила безпеки, повідомляли про зміни у роботі міської інфраструктури. Колектив намагався не знаходитись на робочих містах – натомість працювали з дому. У редакцію приходили у крайньому випадку. У місті постійно були збої мобільного зв’язку та ми інформували мешканців про події у місті та країні по радіо, коли не було зовсім ніякого зв’язку та не працював «телевізор». Ми співпрацювали з гуманітарним центром, де працювали працівники місцевого виконкому та ради, волонтери, та оперативно повідомляли про всі місцеві події.
Що журналісти відповіли загарбникам
Ми розуміли, що до медіа буде привернена увага військових. Тому намагались усе, зо можливо робити з дому та не знаходитись у редакції. Але 8 березня, редакція вирішила зібратись на годину для привітання дівчат зі святом. І саме в цей час до нас прийшли. Це було біля 40 військових з кулеметами, автоматами та іншою зброєю. Захопили будівлю та захопили колектив. Не усі журналісти тоді були на місті. Частина у час захоплення редакції знаходилась у гуманітарному центрі. Доречі, туди теж прийшли у той же час. Намагалися вмовити в.о. Міського голови здати місто, але той відмовився.
Коли колектив захопили, то їх примушували співпрацювати. Казали, що іншого варіанту немає. Що тут рф назавжди. З частиною колективу загравали – обіцяючи гроші, а декількох журналістів виводили в окремі кімнати. Погрожували родинам, сильно били. Казали, що їх змусять працювати або вб’ють їх та їхні родини. Під вечір колектив відпустили подумати, та сказали, щоб наступного дня усі виходили працювати.
Ніхто не вийшов. Усі прийняли рішення звільнитись.
Робота на окупованій території: яка вона
Частину колективу ми тоді сховали, частина пішла працювати волонтерами у гуманітарний центр.
А потім почалася масова евакуація мешканців Маріуполя, людей через Бердянськ проходило дуже багато. Потрібно було зустрічати, розселяти, годувати, збирати, видавати гуманітарну допомогу, розмовляти з людьми та слухати їх.
З медіа ресурсів у нас залишився тільки телеграм канал, який ми робили ще на початку війни для оперативного інформування мешканців міста про дії української місцевої влади (де бомбосховища, які працюють магазини та аптеки, що роблять комунальні підприємства, куди звертатись за допомогою, коли будуть соціальні виплати та інше). Канал швидко став популярним, і зараз його читає більше 46 000 користувачів. 70% з них – бердянці.
Ми переписувались, зустрічались, частину інформації публікували анонімно у інших соціальних мережах.
Підтримка: хто може допомогти та на які цілі
Це був час розпачу та страху. Телефонувало багато знайомих з різних ЗМІ та пропонували, щоб ми розповіли про те, що відбувається з редакцією, як били журналістів, чим погрожували. Але ми не могли говорити. Це був просто страх за життя членів колективу та їхніх дітей. Я розумію колег, їм дуже хотілось подати «історію». Але у нас були інші пріоритети. І цей страх залишився у моїх колег, які не змогли виїхати.
Без питань та з власної ініціативи нас тоді підтримала Асоціація (УАМБ – прим.Ред.). Завдяки цьому ми змогли підтримати матеріально частину колективу, яка продовжувала працювати, хоч залишилась без офіційної роботи та без зарплатні.
Зв’язку з іншими редакціями, яких захопили, у нас не було. Та й мало їх тоді було. Вже потім, після нас, коли захоплювати регіональні ЗМІ стали все більше й більше, редактори телефонували та питали поради, як їм себе вести.
Евакуація: як налагодити роботу медіа з віддаленої локації
Багато хто питає: чому одразу не евакуювалися, ще на початку березня? Скажу так: дуже болісно втрачати дім та колектив, який будували більше десяти років. Але після чергових отриманих повідомлень про те, що навіть наша урізана діяльність напрягає окупантів, я вирішила забрати родину та виїхати. І це було дуже складне рішення.
Сьогодні ми контактуємо, де би хто не знаходився. Підтримуємо один одного. І вирішили продовжувати вести канал та разом з бердянцями, з якими разом у Запоріжжі відкрили гуманітрно-інформаційний центр для бердянців, які виїхали з міста та залишились у Запоріжжі. Будемо волонтерити, допомагати, намагатись передавати гуманітарну допомогу у місто. Писати про місто.
Висновки та досвід
Вперше в житті ти розумієш справжнє значення слова «безпека». І осягаєш, що тепер у тебе цього немає. Зовсім.
І ще, з’являється дуже дике відчуття відсутності будь яких прав. Їх у окупації просто немає.
Також у окупації дуже важливу роль відіграє «зв’язок». Це поняття стає ширшим та охоплює багато аспектів:
♦ елементарний зв’язок – мобільний та Інтернет – це можливість отримати та передати інформацію, а ще узнати як твої рідні та сказати їм, що в тебе все добре;
♦ зв’язок між містами – як можливість відправити чи отримати ліки та гуманітарну допомогу;
♦ зворотній зв’язок з будь-якою інформацію про людей, яких викрали та утримують у полоні.
Тому тепер для нас головне – триматися та постійно підтримувати зв’язок з містом. Надважливо зберегти у місті українські новини!
І ще дуже важливо бути разом – з тими, хто готовий встати рядом, допомогти. Ще раз скажу, що УАМБ була саме такою підтримкою для нас. Ви були тими, хто запропонував допомогу без зайвих слів. Це було дуже несподівано та приємно.
Думки вголос: що можна робити разом і що посилити в УАМБ
З огляду на мій новий досвід – по-іншому ставлюся до цінності бути в такому індустріальному об’єднанні, яким є Асоціація видавців. Вважаю, що дуже цінним буде розвиток обміну медійними рішеннями, можливо електронними ресурсами. Варто розвивати «Редакторський Портал» – як єдину платформу для обміну досвідом та ідеями. Можливо створити якійсь спільний проект редакцій, на кшталт Україна єдина або Нескорені міста. Де б можна було робити узагальнення регіональних новин на якісь теми, бачити хто як проживає подібні ситуації, як вирішує непрості задачі.
Ключове сьогодні – у тому, що медіабізнесу зараз дуже важко вижити. Рекламний бізнес зупинився. Це суцільне волонтерство. І це, мабуть, і є справжня журналістика. Така, якою вона може бути під час війни.