Про російську пропаганду та її вплив на український медійний простір говорять вже понад два роки. У грудні 2014-го в Україні створили Міністерство інформаційної політики, одним із завдань якого було протистояння російській агресії. Утім результатів роботи не помітно. Актуальний стан ЗМІ та ситуацію з інформаційним покриттям тимчасово окупованих територій медійники обговорювали на другому «Donbass Media Forum», який цього року відбувся у Маріуполі. Думки різнилися: одні вважають, що журналісти повинні бути воїнами на цій війні, інші наполягають на тому, що ЗМІ мають робити свою основну роботу — чесно інформувати населення.
Виконавчий директор «Детектор Медіа» Діана Дуцик: «Журналісти повинні залишатися журналістами і не ставати пропагандистами»
Два роки тому ми робили звіт щодо протидії російській інформаційній агресії і пропаганді. Тоді щойно відбулася анексія Криму і розгорталися події на Сході України. Наш звіт складався з кількох частин — ми говорили про протидію пропаганді на підконтрольних і непідконтрольних українському уряду територіях і про закордонну інформаційну політику. Переглядаючи звіт сьогодні, ми розуміємо, що фактично нічого не змінилося. Усі рекомендації, які ми тоді прописували для влади і для ЗМІ, нині залишаються актуальними. Ми нічого не робимо на випередження — медійники змушені орієнтуватися в залежності від ситуації і діяти вже після того чи іншого повідомлення російських ЗМІ. Ще один момент: журналісти повинні залишатися журналістами і не ставати пропагандистами. Держава протягом двох років дуже хотіла би передати нам свої функції у питанні протидії пропаганді. Проте роль ЗМІ у суспільстві відрізняється від того, що має робити влада. Журналісти беруть на себе багато того, чого б не робили в умовах миру. Проблема потребує комплексного рішення, її не можна залагоджувати точково — це не дає результатів. Сьогодні наше чергове завдання — спонукати до професійної роботи тих, хто за це відповідальний.
Фото: Євген Сосновський
Держава давно мала вирішити питання поширення українського мовлення на сході. Добре, що є громадські організації, активісти — те, що, наприклад, робить Олексій Мацука («Общественное телевидение Донбасса») і «Громадське радіо», які розпочали мовлення на сході. Ми були кілька місяців тому у Краматорську і обговорювали проблему донесення якісного контенту до жителів східних територій України. Простіша ситуація із розповсюдженням газет. А от мовлення — це складно. Потрібні дозволи, ліцензії. Без держави тут не впоратися, тому на неї треба тиснути.
Співзасновниця проекту «StopFake» Ольга Юркова: «Нам не потрібно займатися контрпропагандою»
Ми почали спростовувати фейки ще у березні 2014-го. Тоді ніхто цим не займався, влада мовчала і працювати було простіше: пропаганда була «тупішою». Ці фейки були настільки очевидними, що ми навіть не знали, чи варто за них братися. Команда почала працювати здебільшого із російською і західною аудиторією, оскільки там пропаганда також була, а дискредитація України в Європі для нас була не кращим варіантом. Тож два роки тому ми запустили сайт двома мовами — російською і англійською. Сьогодні ресурс працює на вісьмох мовах, скоро з’явиться ще й чеський варіант (у Чехії російська пропаганда зараз доволі активна). За весь час ми спростували близько 800 фейків — як російських, так і українських, а також західних. За нашою статистикою, найбільше неправдивих матеріалів — це тексти. Там немає ні фото, ні відео, ні прізвищ, через що це майже неможливо перевірити. Друге місце посідають відеофейки — частину вирізають і подають інформацію в іншому контексті. Це перевірити простіше: треба почитати коментарі під постом, серед яких зазвичай є посилання на оригінальне відео. Третє місце — фото. Перевірити це також не важко: достатньо скористатися функцією Google, яка здійснює пошук за фотографіями. Останнє — фейкові повідомлення західних ЗМІ. Люди зазвичай звикли довіряти їм, оскільки такі медіа здаються соліднішими. Проте варто перевірити, чи дійсно таке медіа існує, хто є його авторами і про що вони пишуть.
Пропаганда за цей час змінилася: фейки мають певну спрямованість, яка показує, що точиться інформаційна війна. На початку це були тези, спрямовані на деморалізацію країни та суспільства: про снайперів Майдану, агентів ЦРУ, які його організували, про хунту, що сидить в Києві. Нині меседжі змінилися. Через ці два роки основною темою стало те, що наша армія погана, а влада —антиукраїнська. Як на мене, то нам не потрібно займатися контрпропагандою, як про це сьогодні багато хто говорить. Стратегія російської пропаганди полягає у тому, щоби розповсюджувати правду, напівправду і неправду. Якщо ми почнемо займатися тим самим, то підірвемо довіру до себе.
Співзасновник проекту «StopFake» Артем Бабак: «Щороку кількість фейкових матеріалів зменшується на 30%»
Важливо те, що за останні два роки фактчекінг в Україні став одним із основних елементів у роботі журналістів. Окрім «StopFake», у нас з’явилися ще «FactCheck–Ukraine» та інші ініціативи, які займаються перевіркою інформації. Ці ресурси пропонують багато інструментів для того, щоби люди самі вчилися перевіряти новини. Щороку кількість фейкових матеріалів зменшується на 30%. Але це не означає, що російської пропаганди менше чи вона слабшає. Рівень довіри до російських ЗМІ дещо впав, але разом з цим знизилася довіра і до українських медіа. Питання донесення інформації складне, особливо якщо це стосується окупованих територій. Перше — треба повернути довіру до себе і не бути рупорами держави.
Фото: Євген Сосновський
«StopFake» минулого року брав участь у проекті з медіаграмотності населення, який охопив близько 15 тисяч осіб. Нині триває розробка курсу з фактчекінгу в університетах. Це такий процес, який продовжуватиметься ще дуже довго, але задля того, щоб ситуація змінилася, варто чекати і працювати.
Програмний директор «Детектор Медіа» Роман Шутов: «Якщо ми зводимо питання боротьби з пропагандою лише до того, щоб говорити правду, то ми програємо цю війну»
Російська пропаганда в Україні не просто існує — це один з інструментів, завдяки яким Росія прагне досягнути мети Кремля. І, скоріше за все, таких цілей є кілька. Її у нас просувають не лише російські ЗМІ, а й багато українських каналів, політиків, окремих груп. Тут дуже важко говорити про якісь обмеження, оскільки, якщо ми визначимо межі для їхньої роботи, це автоматично вплине і на роботу інших журналістів, які не пропагують «русский мир». Дуже важливо і медійникам, і громадським організаціям тримати руку на пульсі того, що відбувається в Україні — слідкувати за роботою влади і не давати їй обмежувати свободу слова.
Ми звикли говорити про боротьбу з пропагандою і її інформаційним впливом. Насправді треба боротися з тим, що вже зробила ця пропаганда в головах українців. За даними нашого дослідження, яке проводилося ще минулого року, 27 відсотків опитаних на півдні України вважають, що в Києві два роки тому пройшов озброєний переворот, майже третина думають, що на Донбасі йде війна проти власного народу. Одне із питань цього дослідження — чому у ЗМІ так мало матеріалів, які розповідають про переселенців, життя на окупованих територіях. Результати показали, що деякі ЗМІ вважають ці теми надто статичними, такими, що не цікавлять аудиторію. Є велика проблема висвітлення життя міст і сіл, які залишаються під контролем ДНР та ЛНР. Українські журналісти не мають доступу туди, і виникає інформаційна блокада.
Російська пропаганда прекрасно маніпулює емоціями, які близькі нам. Так, ми воюємо, нам набридла війна, ми хочемо миру. Але при цьому нам потрібен такий мир, за якого б Крим і Донбас повернулися до України. А російська пропаганда дуже легко переводить цю тему, і в результаті ми отримуємо таку риторику: «Давайте усі облишимо зброю, любитимемо один одного, а Крим і Донбас вже нехай залишаються у тому стані, у якому вони є сьогодні». Так само ми прагнемо діалогу з нашою владою, вимагаємо від політиків адекватних дій у питаннях боротьби з корупцією і відмивання грошей. При цьому російська пропаганда обертає наші вимоги проти нас. У результаті отримуємо Україну як державу, що занепадає і за яку взагалі не варто воювати. Ми повинні усе це розуміти і доносити нашим читачам, слухачам, глядачам. Тут важко не впасти у самоцензуру — говорити чи не говорити про зловживання у парламенті чи в українській армії. Про це все варто розповідати, але треба обрати певний фокус і формат.
Аудиторія під час певних подій — чи то перемога Джамали на Євробаченні, чи прийняття якогось закону Верховною Радою — прагне отримати інформацію про те, що відбулося, як, де, який можливий результат. Коли я заходжу на українські сайти, то бачу лише уривки фактів. Жодного цілісного матеріалу. Ви не повірите, але зранку я відкриваю «Lenta.ru» і бачу красиво оформлену статтю, з фотографіями, бекграундом, інформацією про те, який можливий результат, які політичні сили причетні до тієї чи іншої події. Як читач я отримав цілісну картину того, що відбулося, і побачив професіоналізм людини, яка зробила цей текст. Треба зрозуміти: якщо ми не будемо адекватно подавати інформацію, то за нас це зроблять інші, але так, як це вигідно їм — з маніпуляціями і спотвореннями. Якщо ми зводимо питання боротьби з пропагандою лише до того, щоб говорити правду, то ми програємо цю війну.
Основне фото: Общественное ТВ Донбасса
Автор Олена Зашко
Джерело: MediaLab