Монетизація у медіа завжди була проблемою і метою. Про свою самоокупність можуть сказати одиниці серед онлайн-ЗМІ. Для тих, хто заявив про незалежність і тримається цього вектору, питання фінансування завжди стоїть особливо гостро. Йдеться не лише про якість контенту, а й про потребу та довіру аудиторії.

Пандемія Covid-19 розділила наше життя на до і після. Не винятком стали і представники медіасередовища. Хоча частково коронавіруснавіть зіграв на руку онлайн-виданням, бо на початку карантину кількість відвідувачів сайтів різко зросла. Люди почали більше цікавитись новинами, бо йшлося, перш за все, про їхню безпеку. Щодня Covid-19 вносить свої корективи, які змінюють наше життя. Їх теж відслідковують через ЗМІ.

Проте підвищення відвідуваності сайту не збільшило кількість рекламодавців. Їм не хочеться, щоб їхній продукт асоціювали з негативом – новинами про зростання кількості хворих чии смертей.

Та пандемія знову спровокувала позитивні зміни – дала поштовх для пошуку оптимізації бізнес-моделей у ЗМІ. Медіа отримали шанс піти новим шляхом та отримати лояльну аудиторію.

Які бізнес-моделі використовують у ЗМІ

Українські медіа здебільшого мають такі джерела доходів, як реклама, торгівля (продаж друкованих версій видання, спеціальних тематичних видань, брендованої продукції), послуги (аналіз та візуалізація даних, організація заходів, онлайн-трансляцій, текстових трансляцій, інформаційний супровід заходів), цифрова передплата контенту (різні види paywall), зовнішня підтримка (краудфандинг, регулярні та нерегулярні масові пожертви), кооперативна модель (наприклад, 500 акціонерів та прозорі правила управління), цільові пожертви у вигляді грантів.

Серед найбільш вигідних бізнес-моделей, які можуть використати регіональні ЗМІ у період кризи керівник програми нових медіа ГО “Інтерньюз-Україна” Віталій Мороз називає передплату, Freemium та франшизу. З його слів, перші дві моделі зазвичай використовують одночасно. Freemium полягає у тому, що частина контенту на сайті знаходиться у вільному доступі. Щоб прочитати іншу – потрібно сплатити певну суму, оформити передплату. Такий спосіб використовує “Новое время”.

Модель франшизи полягає в тому, що медіаменеджер продає за місячний чи річний платіж модель сайту, його програмне забезпечення. Редактор, який хоче запустити власний ЗМІ, отримує продукт, який потрібно наповнити контентом. Перевага моделі у тому, що менеджеру вже не потрібно думати про технічне створення сайту з нуля, його дизайн. В той же час, буде легше привабити рекламодавців у завдяки розкрученому бренду. Таким чином утворюється мережа ЗМІ, які не залежать один від одного, але потребують менших зусиль для запуску. Прикладом Віталій Мороз називає CitySytes – мережу, де всі медіа називались кодами міст, у яких працювали.

Що про це думають в українських незалежних ЗМІ

Під час онлайн-дискусії “Медіа в час глобальних загроз: нові виклики і рішення” медіаменеджери скаржились на провал рекламних бюджетів. Щоб вижити під час карантину частина ЗМІ оголосили про збір пожертв серед своїх читачів. З таким закликом, зокрема, звернулися видання liga.net, журнал “Український тиждень”.

Вільніше почуваються журналісти тих ЗМІ, які фінансуються переважно міжнародними донорами. Голова “Громадського радіо” Андрій Куликов сказав, що штат скорочувати не планують. Додав, що початок карантину збігся з початком мовлення цього радіо не лише в інтернеті, а й у FM-діапазоні, що призвело до збільшення кількості слухачів.

Під час пандемії незалежні ЗМІ почали формувати із своєї аудиторії спільноту. До такого кроку вдалися, зокрема, “Українська правда” та “Громадське”.

Менеджерка спільноти “Друзі hromadske” Ірина Гоюк розповідає, що за її спостереженнями, українським ЗМІ вдається бути незалежними, якщо їх підтримують міжнародні донорські організації або якщо вони вміють продавати і достатньо заробляють на рекламі.

“Хоча більшість все ж старається будувати диверсифіковану модель монетизації, поєднати фінансові надходження від реклами – нативної чи банерної, грантів, читацьких внесків – пожертв чи передплати.

Наприклад, понад 80% доходу “Українська правда” отримує від реклами, все інше – гранти і дохід від читацької підтримки, яку вони почали розвивати у 2020. Львівське медіа “Твоє місто” до 70% отримує завдяки рекламі, все інше – гранти та внески членів їхньої спільноти. “Куншт” має багато різних джерел надходжень: це підтримка членів спільноти, нативна реклама, науково-популярні лекції та заходи для компаній, ще у них є мерч, до пандемії вони робили івенти, а у цьому році почали залучати ще й гранти. “Хмарочос” 60% доходу має від реклами, 30% – від донорів, 10% – від читачів”, – каже Ірина Гоюк.
Менеджерка пояснює, що переорієнтація незалежних ЗМІ на розвиток читацького доходу не означає, що медіа вірять, ніби зможуть вийти на самоокупність лише з читацькою підтримкою. З її слів, це лише тренд – медіа готові вкладати багато ресурсів, аби розвивати лояльність читачів і збільшувати читацьку аудиторію, яка їх фінансово підтримуватиме.

Кейс “Громадського”

Зі слів Ірини Гоюк, “Громадське” обрало для себе диверсифіковану модель. Незалежність видання забезпечують міжнародні донори. “Понад 95% доходу Громадського – це донорська підтримка. У 2019 ми почали заробляти на рекламі, зараз розвиваємо нативну рекламу і партнерські матеріали. Банерної реклами у нас немає. Читачі і глядачі підтримували нас ще з дня заснування різними внесками”, – пояснює менеджерка спільноти.

У жовтні 2020 року “Громадське” запустило трирівневу модель членства. “Збільшення кількості членів спільноти “Друзів hromadske” – це важлива стратегічна ціль організації. Нам важливо не тільки отримувати кошти від читачів, бо тоді ми могли б запустити пейвол. Ми хочемо залучати їх до розвитку нашого медіа, більше взаємодіяти і отримувати якісний зворотний зв’язок.

Перед запуском ми проводили опитування своєї аудиторії. Багато хто відповів, що готовий підтримувати нас, бо їм подобається те, що ми робимо, але водночас їм також було б приємно отримувати невеликі подарунки від редакції”, – каже Ірина Гоюк.

Вона підтверджує, що коронавірусна криза підштовхнула багато редакцій до спроб розвивати читацьку підтримку. “Думаю, що в багатьох країнах топменеджери сумнівались перед запуском членства чи платного доступу, бо “люди не готові платити”, але завжди знаходились ті, які готові.  Я бачу, що навіть у невеликих містах, як-от в Івано-Франківську чи в Сумах, є люди, які фінансово підтримують локальні медіа. Їх десятки, але, за словами місцевих медіаменеджерів, потенціал є. Я теж у це вірю. Думаю, що Spotify не зайшов би на український ринок, якби не вірив, що люди готові платити за контент”, – резюмує менеджерка.

Погляди, висловлені на цьому сайті належать авторам і не обов’язково відображають точки зору, політики та позиції EJO. 

Автор: Юлія Карманська – журналістка, студентка магістерської програми Могилянської школи журналістики.

Джерело: EJO