Юрій Марченко: «Створюйте свої ЗМІ − без грошей це можливо»

«Я завжди говорив: До дідька ваші журфаки! Якісь огидні дядьки з тітками, бюрократи. Не знають, що таке Вконтакте чи Фейсбук, і вчать молодь писати. Це неправильно,»



Юрій Марченко: «Створюйте свої ЗМІ −  без грошей це можливо»

такими словами розпочав майстер-клас для студентів Школи Журналістики Українського Католицького Університету головний редактор інтернет-журналу Platfor.ma Юрій Марченко. Колишній заступник головного редактора газети «Коммерсантъ Украина», ведучий програм на радіо «Аристократи» розповів про те, як потрапив до великого видавничого дому, про всі ЗМІ, в яких доводилось працювати та поділився тонкощами роботи онлайн-видання.1

Як я потрапив у журналістику

У житті мені пощастило попрацювати в усіх можливих ЗМІ, яких сьогодні, за моїми підрахунками, налічується три з половиною. Великий видавничий дім з друкованою пресою. Маленьке незалежне інтернет-видання Platfor.ma. Робота перед мікрофоном на радіо та робота перед камерою. А потрапив я у всю цю історію випадково.

У 2005 році я валявся в Криму на пляжі і думав про те, що мені робити зі своїм життям. На той час я працював у Верховній Раді помічником-консультантом народного депутата. Ця робота була страшенно нудна, безглузда. Мені світила довга кар'єра депутата, і я думав, що з цим вчинити. Раптом зателефонувала моя товаришка і сказала, що в Києві, і взагалі в Україні, відкривається видавничий дім «Коммерсантъ» − найсолідніший на той момент холдинг у Росії, який тримав журнал «Огонёк», «Молоток» и щоденну газету «Коммерсантъ». Видавництво запускало газету в Україні й набрало весь штат, але один з літредакторів їхав на три місяці в Японію. Його потрібно було замінити. Так мене призначили випусковим редактором, а згодом і заступником головного, керівником збірного блоку. Я завідував політикою, культурою, суспільством та спортом. З тих пір знав, що з політикою більше справи мати не хочу.

«Коммерсантъ» − це перший вид ЗМІ, в якому я працював. Видання виробляло колосальну кількість контенту про бізнес і фінанси держуправлінь. Це було серйозне медіа, яке мовило на всю країну. Якось Андрій Васильєв, легенда пострадянської журналістики прийшов у редакцію і сказав: «Кожен головред мріє випустити своє ЗМІ сам. Я зараз це зроблю. Забирайтесь геть звідси». Справа в тому, що тоді «Коммерсантъ» програв суд Альфа-банку через наклеп. Однак Васильєв вважав, що повинен був чесно виграти суд. Згідно з договором, він опублікував спростування на першій шпальті, але догори ногами. Всі інші стрічки були пусті.

"Просте складне" – намагайтеся писати просто

Дуже важливими у щоденній газеті є заголовки. Завжди повинна бути присутня гра слів, іронія та легкий стьоб. Я пам'ятаю, коли став випусковим редактором і мені сказали «вигадай заголовок», то моментально посинів. Замітка була про баскетбол. Точніше про те, як українська збірна програла важливий матч на останніх секундах через спірний штрафний. Я сів, хвилин сорок вигадував і народив слово «баскетфол». Всі сказали гаразд, хоча стрічку варто було змінити. Мене вирішили підтримати, а далі пішло-поїхало.

Крім іронії, головним принципом «Коммерсанта» було правило «просте складне» − одна з основ журналістики. Будь-хто може написати складну тему так, що її ніхто не прочитає і не зрозуміє. Однак фокус журналістики саме в тому, щоб розповідати історії легко, простими словами. Завжди намагайтесь писати просто. Ви не пишете журналістський текст, ви розповідаєте історію своєму знайомому. Ви ж не будете звертатись до нього бюрократичними конструкціями, інакше він не слухатиме.

Що ж стосується головних редакторів, то у них немає жодної літери, жодного символу. Головреди постійно читають, постійно перебувають в інформаційному потоці. Намагаються випірнути, однак нічого не виходить. Мені сподобалась аналогія, яку провів заступник міністра економіки, успішний бізнесмен Макс Нефьодов. Він сказав, що тоне в кореспонденції і що це схоже на гру зі стінкою. «Ти б'єш по м'ячику, він відлітає, і ти гадаєш – непогано, якраз час відпочити, а м'ячик повертається назад». І в нього таких м'ячів купа.3

Створюйте свої ЗМІ − без грошей це можливо

Як я потрапив на «Platfor.ma»? Півтора роки тому кривава руки Москви прикрила видавництво «Коммерсантъ». Тоді Саша Акименко, засновник Платформа, написав мені: «Слухай, якщо ти вільний, організуймо журналістські матеріали на Платформі й станемо порталом». І я здуру погодився. І от вже півтора роки носимося з такими текстами. Саша формулює мету Платформи як reinvent Ukraine, перевинайти Україну і зробити її європейською не лише на карті, але й насправді. З цією метою ми обрали такий вектор порталу, який полягає в бажанні стати домашньою стартовою сторінкою для простої людини. Наша задача – заманити її на рубрику, щоб вона побачила, що не одна робить щось в країні. Нехай побачить, що є ще багато справ, є певні проблеми. Є чудові люди, є чим займатись, є з ким об'єднуватись і куди прагнути.

В рубриці «Афіша» читач бачить, куди ходити, у «Можливостях» − чому й де навчатись. Головна сторінка відображає принцип редакційної політики. Зараз редакційні принципи змінились і містяться у фразі, яка в редакції взагалі нікому не подобається: «реформи і кураж». Більшість матеріалів виходить безкоштовно і це унікальний випадок. Хтось пише для нас тому, що йому цікава тема і він хоче висловитися. Хтось просто набиває руку в журналістиці. А комусь ми подобаємося. Така фінансова модель у редакції порталу називається «стілець на багатьох ніжках». Ще у нас є два джерела доходів: реклама, яка забита трохи дорожче, ніж по ринку та спецпроекти.

В штабі нас зовсім мало (залишилося п'ятеро). Кожен відповідає за свою сферу діяльності. Ми пишемо про все, однак намагаємось робити це з певним фокусом, поглядом на життя. Кожен відповідає за свою стіну. Ми намагаємося бути більш-менш замінними, однак це, звичайно, складно. Якщо зникає людина, то зникає і сфера.

Мені дивно, чому у містах-мільйонниках немає хороших міських видань. Хочеться вірити, що ви можете створювати такі медіа, більше того, маєте це зробити. В Києві за останні пару років з'явилось багато маленьких незалежних ЗМІ, які базуються не на прорахунках та бізнес-планах, а на принципі «Друзі, у нас ніби непогано виходить. Давайте якось об'єднаємось». П'ять років тому всі створювали start-up. Зараз повернувся реальний світ – всі відкривають кав'ярні. Створюйте свої ЗМІ, без грошей це можливо. У нас взагалі не було коштів, стартового капіталу за спиною чи олігарха. Тим не менше, виходимо в плюс майже рік.

Звичайно, було дуже складно перелаштуватися з «Коммерсанта» на «Platfor.ma». У щоденній газеті ти гвинтик, маленький чи великий, однак без тебе робота продовжуватиметься. А от на «Platfor.ma» − ні. У газеті зовсім інакші механізми роботи. Зазвичай автор ще й редактор, коректор, верстальник. А на «Platfor.ma» ти і коректор, і літредактор, і співавтор, і головний редактор, і верстальник. Все відрізняється. Враховуючи, що більшість текстів безкоштовні, вони часто не журналістські. Насправді, більше розваг, ніж сенсу. Однак, ми не можемо поки що інакше. Сайт загине, якщо ми будемо гнатися за унікальним матеріалом і перестанемо ставити безкоштовні тексти. Такий фінал може бути, і якщо заберемо розваги.4

Не бійтеся робити щось своє

Майже не залишилося компаній, які б займалися лише однією справою. Так і з медіа. Вражати реальність вже вважається архаїчним. У Києві загальна тональність ЗМІ – вони не просто помирають, а зникають в агонії. Потрібно не боятися робити щось своє. З проектом «Ucraizyans» нам допомагали радіо «Аристократи». Вони успішні, багато компаній мріють з ними співпрацювати. На Платформі проекти не приносять прибутку, тому що ми не івентчики, а дилетанти. Це хороші успішні заходи, просто ми на них не заробляємо. Однак у нас вже є певний досвід.

Нещодавно мені зателефонували хлопці з радіо «Сковорода». Ми зустрілись, сіли в coworking. На нас дивились і думали «що за придурки». А придурки сиділи з мікрофонами і зверталися до своєї аудиторії. Було досить приємно. Мені здається, що це львівські «Аристократи». Вони поки трішки несміливі і не досвідчені, однак ще себе покажуть.

Третій з половиною вид ЗМІ, в якому я мав щастя працювати, – це громадянська журналістика і блогерство. Мене страшенно засмучує Facebook, де люди хочуть лише розважатися й інколи сварити владу. Фейсбук вимагає від користувача уваги. І це трагічно. Все зводиться до розваг. Більше того, це вид ЗМІ, який вб'є всі інші, у першу чергу друковані.

Нещодавно я запитав Ксюшу Собчак: який вид ЗМІ виживе? Вона відповіла, що залишиться глянець, в якому сама ж працює. Я гадаю, що глянець загине першим, за ним – щоденні газети. Зникнуть всі друковані ЗМІ, залишиться лише інтернет і, можливо, видання-артефакти. Якби був живий «Esquire», то він би проіснував довше.5

Поставте питання, дізнайтесь історію

Журналіст не за і не проти. Він за правду, за те, як було насправді. У нас в багатьох ЗМІ зараз вважається, що потрібно захищати своїх, чого б це не вартувало і заплющувати очі на якісь неприємні моменти. Самоцензура, як і цензура – це погано. Я б взагалі нічого не забороняв. Наприклад, в армії існує велика проблема – пияцтво. Дійсно, багато чоловіків п'ють, але про це ніхто не пише. Хоча нещасні випадки теж траплялися. Для пострадянського простору це типово. А не пишуть через самоцензуру. Але якщо довбати весь час в одну точку: «Хлопці, не пийте, не пийте», то, можливо, будуть вжиті заходи.

Головне писати так, ніби ви розповідаєте історію. Написати не так важливо, як дізнатись і переказати історію. А якщо ви ще й пишете добре, то це взагалі круто.

Журналіст не має ходити на політичні мітинги як учасник. Більше того, їх організовувати. Це вже не журналістика. Ти ні за кого, можеш просувати якісь свої ідеї, але виступати відкрито за тих чи інших не можеш. А в нас навпаки – ти повинен бути за когось. З незалежними виданнями в цьому плані взагалі все погано.

Болюча тема: чи повинен журналіст в першу чергу залишатися людиною? Чи може втручатись у сюжет? В Україні за останні півтора роки це питання постало дуже гостро, особливо через АТО. Я для себе відповів однозначно й абсолютно: не має права втручатись, за жодних обставин. Ти в першу чергу професіонал, не можеш програмувати події й повинен описувати лише те, що відбувається. І ось я такий розумний поїхав у зону АТО. Там, у селищі Широкине, я зустрівся з дівчиною-волонтером, яка в один з перших днів мого перебування отримала гуманітарну допомогу. І в мене був вибір: або я просто беру й разом з нею роздаю людям запаси, або ні. Було зрозуміло, якщо вони не отримають їх від мене, то не отримають взагалі нічого. А до приїзду наступної гуманітарки від волонтерів залишався ще тиждень. Тоді я зрозумів, що ніякий я не журналіст і почав роздавати запаси. Людині властиво роздумувати про що завгодно, однак при зіткненні з реальністю все може виявитись неправдою. Пишномовні роздуми за кафедрою мало впливають на реальне життя, і на те, як слід приймати рішення.

Фото Романа Скрипника

Комментарии
Войдите через социальную сеть
«В Генеральной прокуратуре Украины официально заявили, что пропавший из-под домашнего ареста бывший ректор Налоговой академии Петр Мельник находится в США, в штате Калифорния.»
«В Генеральной прокуратуре Украины официально заявили, что пропавший из-под домашнего ареста бывший ректор Налоговой академии Петр Мельник находится в США, в штате Калифорния.»
«В Генеральной прокуратуре Украины официально заявили, что пропавший из-под домашнего ареста бывший ректор Налоговой академии Петр Мельник находится в США, в штате Калифорния.»
«В Генеральной прокуратуре Украины официально заявили, что пропавший из-под домашнего ареста бывший ректор Налоговой академии Петр Мельник находится в США, в штате Калифорния.»
«В Генеральной прокуратуре Украины официально заявили, что пропавший из-под домашнего ареста бывший ректор Налоговой академии Петр Мельник находится в США, в штате Калифорния.»
 
«Не покладайтеся на власну «редакторську інтуїцію». Ви маєте справу з інформаційними технологіями - і тут керують алгоритми!»
Віталій Гордуз, керівник інтернет підрозділу УМХ
Цифрова реклама у регіональних ЗМІ: як її нарощувати?
Самое читаемое
События