«Наша маленька ПНР»: як подружжя польських репортерів півроку жило в минулому

Репортер польської «Ґазети Виборчої» Вітольд Шабловський разом із дружиною Ізабелою Мейзою на півроку відмовились від усіх побутових благ і технічних досягнень ХХІ століття. Вони спробували відтворити життя пересічних мешканців Польської народної республіки початку 80-х. Підсумком експерименту стала серія репортажів у «Ґазеті Виборчій» та книга «Наша маленька ПНР», український переклад якої, випущений видавництвом «Темпора», презентували у вересні на Форумі видавців у Львові.



«Наша маленька ПНР»: як подружжя польських репортерів півроку жило в минулому

Ідея експерименту з’явилась у Вітольда Шабловського восени 2010 року. Вражений книжкою американського журналіста Ей Джея Джейкобса «Рік біблійного життя», в якій автор описав свою спробу прожити цілий рік за біблійними канонами, польський репортер вирішив здійснити власну давню мрію – відтворити життя і побут Польської народної республіки.

«Для мене це насамперед була можливість повернутися в дитинство і відстежити зміни, що відбулись. Зрозуміти, що Польща набула, а що втратила», – розповідає Шабловський. Після того, як Вітольда підтримала дружина, журналістка Ізабела Мейза, подружжя взялося вивчати історію і побут обраного періоду – початку 80-х і збирати необхідні для експерименту речі.

«В першу чергу ми звернулися до наших батьків і їхніх друзів. Ми дізнавалися в них найменші деталі: які продукти тоді споживали, за якими товарами були черги, як прибирали в квартирі, чим прали. Ми навіть дізнавалися, як тоді говорили, які вислови були популярними. Також ми опрацювали величезний пласт тогочасної періодики і архівів, консультувалися з багатьма істориками, соціологами та антропологами», – згадує Ізабела.

Хоч із ким говорили репортери, спогади їхніх співрозмовників дуже різнились. Так, власне, й народилася назва «Наша маленька ПНР», яка давала зрозуміти, що ця книга про народну республіку двох конкретних людей. «Я зрозуміла, що у Польщі багато говорять про ПНР, але мало знають, – каже Ізабела Мейза. – Молодь пам’ятає солодощі з дитинства, а старші люди – черги. Ми не хотіли займатися політикою, ми не були на стороні комуністів або опозиції. Ми просто хотіли показати, що ПНР – це насамперед щоденне життя 38 мільйонів поляків».

Від чого довелося відмовитись

Вітольд Шабловський та Ізабела Мейза

Майже рік тривала підготовка до експерименту. І ось у липні 2011-го року подружжя репортерів разом з дворічною дочкою Маріанною в’їхало у радянську двокімнатну квартиру у промисловому районі Варшави, лишивши позаду комп’ютер, інтернет і мобільний зв’язок, всю автоматизовану техніку, зручний одяг і якісні засоби гігієни.

«Найважче було відмовитись від комп’ютера і замінити його незграбною друкарською машинкою. Важко також було без інтернету – я пропустив кілька цікавих пропозицій, наприклад. З їжею також було непросто, бо ми намагались формувати раціон відповідно до річної статистики того періоду», – розказує Вітольд.

Для Ізабели ж найскладнішим виявилось просто жити. «Я зрозуміла, що не знаю, як жити цим повсякденним життям. Ми народились на початку 80-х, ми пам’ятали прекрасне дитинство, але не пам’ятали черг і кризи, бо це були проблеми наших батьків. За будь-якою дрібницею я дзвонила до мами і питала абсолютно очевидні для неї речі. Я мала покинути роботу, взагалі не думати про свій особистісний чи професійний розвиток. Я тільки займалася дитиною, готувала, прибирала – жити так було найскладніше», – ділиться Мейза.

Також їй було важко звикнути до того, що жінкам 80-х не були доступні засоби жіночої гігієни, якісна косметика, гарна зачіска – загалом повноцінний догляд за собою.

Щодня своїм зовнішнім виглядом, поведінкою і питаннями репортери провокували людей: у магазинах вони запитували, де можна обміняти талони на їжу, на вулицях питали перехожих, де ті купили дефіцитний туалетний папір.

«Колеги Вітека з "Ґазети Виборчої" ніби ставилися з розумінням до експерименту, але потім, коли ми вже його розпочали, з’явились проблеми: перестали приймати його матеріали, зроблені на друкарській машинці, сміялися з його одягу і запаху», – пригадує Ізабела.

Поляки, щоразу зустрічаючи їх, думали, що з цією сім’єю не все гаразд. Часом сусіди приносили для маленької Маріанни речі й іграшки, бо думали, що сім’я дуже бідна, а іншим разом їхній маленький і незграбний «жук» підрізали на дорогах, не давали проїхати і вголос висміювали.

Позитивні чи негативні, але ці їхні «вистави» все ж генерували емоції й дискусії серед людей, розповідає Ізабела. А значить – виконували основне завдання цього проекту, додає вона. «Найважливішим елементом нашого експерименту була можливість поговорити з сучасними людьми, дізнатись їхні враження від ПНР. Ми ж показували старшим полякам їх самих – деякі це розуміли і тішилися з нашого експерименту, а дехто ігнорував нас. Прихованим героєм книжки була сучасна Польща», – каже Мейза.

Життя у ПНР зробило подружжя ближчим

За кілька місяців після початку експерименту подружжя зрозуміло, що йому нема на що жити, бо замість того, щоб працювати і лагодити авто й техніку, Вітольд тільки імітує зайнятість.

«Дуже сильно змінилися відносини у нашій родині, - згадує Ізабела. - Це був не тільки експеримент, а й постійна гра. Такий собі театр у чотирьох стінах. Ми мали кризові моменти, але ніколи не припиняли грати наші ролі. Нам довелося по-новому будувати стосунки з Вітольдом. Однак ми стали ближчими і дуже багато чого змінилось на краще».

Обидва репортери сходяться на тому, що ПНР навчила людей жити один біля одного, бути близькими й терплячими в складних ситуаціях. В той час як зараз людина перестає бути потрібною іншій людині. «Сьогоднішній світ настільки комфортний, що ми забуваємо про потребу в інших людях. В мене таке враження, що в сучасній Польщі ми взагалі забули, як говорити один з одним. І тому я отримувала шалене задоволення, коли під час експерименту люди на вулиці починали зі мною говорити», – ділиться враженнями Ізабела. Вона каже, що не хотіла б жити за такої системи, хоча дочка Вітольда й Ізабели досі сумує за імпровізованим «пеенером».

«Якщо я б тепер сказав дружині, що ми знов житимемо як у ПНР, то міг би після цього не вертатись додому, а якби сказав доньці, то вона б одразу погодилась. Вона досі часто запитує, коли ми туди вернемось. Я думав, що вона вже забула (їй на час експерименту було всього два роки), але ні – все пам’ятає. Коли я вдягнув одну зі старих курток, вона сказала: О, це ж куртка з ПНР. І я замислився, що ж їй так сподобалось в тих часах. Думаю, це те, що ми завжди були разом, і недолугі іграшки, які ми вигадували самі з підручних матеріалів, а решту дофантазовували», - розповідає Шабловський.

«З 12 тем лишили тільки 5 і прибрали розділ про секс»

Вітольд Шабловський презентує український переклад книжки «Наша маленька ПНР»

Ізабела й Вітольд писали репортаж про свій експеримент. Кожен іще на початку проекту обрав собі по шість тем, якими займався і для яких збирав матеріал. Однак до книги увійшло лише п’ять – половину довелося відкинути, бо це було або несуттєво, або надто інтимно, каже Вітольд. Наприклад, із книги зник розділ про секс.

«Ми вибрали специфічну манеру подачі. Це нетрадиційний репортаж. Зазвичай репортаж описує чиюсь історію, чиєсь життя. Ми ж вирішили самі спробувати пожити на зламі часів і показати, що це сучасна книжка, а не історична. В польській журналістиці ніхто такого ще не робив до нас. Ми не робили цього спеціально, це не був якийсь журналістський маніфест, але ми бачимо необхідність у нових формах писання. Ми сподіваємось, що наша книжка збагатить польський репортаж», – розповіла Ізабела Мейза.

Її чоловік додав, що був би дуже радий, якби хтось із польських чи закордонних колег наважився на подібний експериментальний репортаж-перевтілення. Що ж до України, то репортер радить подумати над іншою темою для реконструкції.

«Не знаю, чи цікаво було б зробити такий самий експеримент. Може, варто було б спробувати інше перевтілення? Останній дуже гучний репортаж був від української журналістки (Катерини Панової, - Авт.), яка декілька місяців працювала в польських будинках. Вона розказала нам декілька дуже болючих речей про нас самих, і про те, як ми поводимось з іншими людьми. Я за це їй дуже вдячний. Колись я сам для репортажу працював у супермаркеті Tesco у Великій Британії, і англійці теж дізналася про себе багато прикрого з мого матеріалу. Україна є такою привабливою, такою незвичною, що тем для перевтілення, напевно, не буде бракувати», – підсумував Вітольд.

ВІДЕО ПОЛЬСЬКЕ:

Відеозапис зустрічі з Ізабелою Мейзою у Школі журналістики УКУ - http://journalism.ucu.edu.ua/video/2382/

Катерина Недеснова, для Редакторського порталу

Комментарии
Войдите через социальную сеть
«В Генеральной прокуратуре Украины официально заявили, что пропавший из-под домашнего ареста бывший ректор Налоговой академии Петр Мельник находится в США, в штате Калифорния.»
«В Генеральной прокуратуре Украины официально заявили, что пропавший из-под домашнего ареста бывший ректор Налоговой академии Петр Мельник находится в США, в штате Калифорния.»
«В Генеральной прокуратуре Украины официально заявили, что пропавший из-под домашнего ареста бывший ректор Налоговой академии Петр Мельник находится в США, в штате Калифорния.»
«В Генеральной прокуратуре Украины официально заявили, что пропавший из-под домашнего ареста бывший ректор Налоговой академии Петр Мельник находится в США, в штате Калифорния.»
«В Генеральной прокуратуре Украины официально заявили, что пропавший из-под домашнего ареста бывший ректор Налоговой академии Петр Мельник находится в США, в штате Калифорния.»
 
«Не покладайтеся на власну «редакторську інтуїцію». Ви маєте справу з інформаційними технологіями - і тут керують алгоритми!»
Віталій Гордуз, керівник інтернет підрозділу УМХ
Цифрова реклама у регіональних ЗМІ: як її нарощувати?
Самое читаемое